Україна
Після сповіді…

– Бог дає людині пізнати добро у всій його досконалості, так і диявол, як основа зла, дає людині пізнати зло у всій його мерзенності. Відбувається щось подібне до закону земного тяжіння, коли людина, стрибаючи в прірву, розуміє, що їй потрібно догори, але вага власного тіла не дає їй зупинитись і повернутись назад. Так само з моментом упаду в гріх, для людей відкривається своєрідний закон гріховного тяжіння, тобто нахил до зла. Людина розуміє, що їй потрібно назад, до добра, до Бога, але тягар первородного гріха разом із масою щоденних, стократно помножених особистих гріхів тягне її щораз нижче. І хочеться вірити, що є якась критична точка в пізнанні людиною зла, щоб оглянутись назад, і з гріховної прірви поглянути у Небо, і зрозуміти – яке прекрасне добро, і як бездумно воно втрачається.

Безмежно милосердний і люблячий Отець Небесний дає людині надію, він обіцяє їй майбутнє спасіння. Очевидно, щоб стати людиною – Господь хоче пройти всі стадії людського життя. Тому й обирає Собі земну матір – Марію, дитину праведних Йоакима та Анни, котрої саме сьогодні святкуємо Непорочне Зачаття. Тобто, Господь Бог дає можливість людині почати все спочатку…

Отець Андрій продовжував проповідь. У церкві в день Святої Ганни людей було чимало. Краєм ока помітив молоду жінку, яку раніше ніколи не зустрічав серед своїх прихожан. Видно було, що вона нетутешня. Стояла осторонь, очі жодного разу не підвела, усю службу, вважай, проплакала. Уже й бабці, що стояли поруч зашикали, мовляв, цитьте, у церкві негоже плакати. Жінці на вигляд років тридцять, одягнена в світле півпальто, довгу кремову сукню, каштанове волосся сховане під тонесенькою хустинкою. Ні прикрас, ні сліду макіяжу на блідому обличчі. Вигляд швидше не хворобливий, а змучений.

Після служби, сама підійшла до священика.

– Благословіть, отче…

– Бог благословить. Як вас звати?

– Анна… – жінка подивилася на нього, аж у душі щось перевернулося.

– Чи можу я вам чимось допомогти? – отець Андрій вперше за своє життя відчував перед жінкою дивне тремтіння.

– Напевно… ні, дякую… я свічечки поставлю і мені легше стане…

– Горіння людського серця потрібніше Богові, ніж воскова свічка. Наше духовне життя, участь в богослужіннях не обмежуються лише свічкою. Вона не позбавляє від гріхів, не поєднує з Богом, не дає сил до невидимої боротьби. Свічка сповнена символічного значення, проте не це нас рятує…

– Я і сама не знаю, що мене врятує…

– Господь врятує, Анно, довіртеся йому. У ваших очах я побачив багато смутку, а ще більше сумніву.

– Важко мені… і я не відчуваю допомоги Господа. Таке відчуття, що я у нього на узбіччі…

– Це не ви у нього на узбіччі, це він на узбіччі вашого життя. Поки ви не впустите його в своє серце, нічим він вам не допоможе. У кожного з нас свій шлях до Бога…

– Дякую за ваші слова…

Анна поставила свічки біля ікон, і перехрестившись, вийшла з храму.

Отець Андрій провів її поглядом і спустився з небес на землю. Жіночки стиха перемовлялися перед входом.

– Бачили онуку Зінчину?

– Ото вона в такій довгій сукні була?

– Так, то це вона уже з тюрми вийшла?

– Достроково випустили. Приїхала до баби, видно, щоб оклигати. Бачили, яка страшна? Лиця на ній немає…

Жінки помітивши, що батюшка дивиться, припинили розмову й розійшлися кожна у своїх справах. Андрій згадав давню історію, яку чув колись у селі.

Ця жінка на прекрасне ім’я Анна дійсно була засуджена на п’ять років за вбивство свого чоловіка. Різне розповідали. Але сьогоднішня їхня зустріч пролила світло на багато чого. Такої печалі й непрощенної самій собі провини, яка проглядалася в погляді Анни, отець Андрій давно не бачив.

Молодий священик був призначений настоятелем храму в село три роки тому. Андрій творчий і наполегливий за своєю сутністю. А як батюшка користується авторитетом у прихожан, його люблять, поважають, постійно радяться в усіх питаннях. Пригадав, як Зіна Федорівна, баба Анни, приходила до нього зі сльозами і переживаннями через трагедію, яка трапилася в сім’ї її онуки. Скільки молилася і просила Господа про допомогу. Андрій особливо не вникав у плітки й пересуди, бо людям їсти не давай, тільки б осуд поклювати. Але з розповідей старенької зрозумів, що Анна до божевілля любила свого чоловіка і не змогла пробачити йому зради. Всадила ножа в груди… Кохання надзвичайно жорстоке почуття. Священик досі розумів це лише теоретично. А тепер…

Андрій прийняв сан, не одружившись, і залишився вірним єдиній – Церкві. Не зустрілася йому до того часу жінка, яка б зачепила серце. А зустріч із Анною не рятувала навіть молитва. Він розумів усю абсурдність своїх бажань і почуттів, але нічого не міг вдіяти із собою.

Анна почала часто ходити до церкви, вони багато спілкувалися. Але ні поглядом, ні жестом, ні натяком жінка ніколи не виявляла уваги до нього, як до чоловіка. У ньому вона бачила лише священика, наставника мудрого і світлого. А він не міг знаходитися поруч, усе його єство розривалося від бажання пригорнути її до себе, вдихати запах її волосся, торкатися ніжної шкіри. Після кожної розмови з жінкою молився. Шукав порятунку своїй грішній душі, просив допомоги в Господа. Шукав потрібних слів у святому писанні, які б наставили на путь істинний.

Але остаточне рішення прийняв після сповіді Анни. Їй потрібно було виговоритися і серцем визнати всі свої провини перед Богом у святій Тайні Покути. Вона довго збиралася з думками. Саме в отці Андрієві бачила того, хто по-справжньому зможе збагнути її стан, біль, тривогу, хвилювання і виявити не тільки гріхи, а й причини, через які вони постали. Як добрий лікар, який щиро прагне вилікувати, Андрій завжди намагався спочатку правильно встановити діагноз – причину, обставини того чи іншого гріха, а уже потім визначати його покуту. Він розумів наскільки гостро Анна відчуває потребу в зціленні своєї душі. І він готовий був не просто прийняти сповідь, а й розділити увесь її тягар надвоє. Анна говорила, а він ледве стримував сльози. Де ж у цій жінці могло поміститися стільки болю і горя, стільки страждання і сили? Порушуючи усі можливі й неможливі канони, Андрій обійняв свою, тепер він розумів, що вона дійсно саме його жінка.

– Не плач, ми всі потребуємо Божого прощення. Ми всі вчинили гріх. Немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила. Ніхто не може заробити в Бога прощення, не може заплатити за нього. Може лише отримати його вірою, через благодать і милість Бога.

Читайте також: СПОВІДЬ ОНКОХВОРОЇ: «Я ПРОСТО ЖИЛА… БУЛА ЖІНКОЮ…»

Анна, напевно, вперше зрозуміла, як багато вона означає для Андрія.

…Панотець і колишня арештантка зникли із села водночас. Ніхто не бачив, куди виїхали і коли. Незабаром з єпархії прислали нового молодого священика. Таке таємниче зникнення двох людей ще довго не давало односельцям спокою. Місцеві бабки на посиденьках придумували різні версії. Одні розповідали, що Андрій та Анна виїхали закордон, де в них народилося двійко дітей. Інші бачили їх в Одесі на ринку на сьомому кілометрі, де начебто мають свій магазин. А недавно донька сільського голови, яка навчається в університеті, була на екскурсії в жіночому монастирі й серед монашок бачила молоду жінку, схожу на Анну. Намагалася поговорити з нею, але та розвернулася і мовчки пішла.

А по телевізору в репортажі з місця проведення АТО мигцем показали військового капелана, дуже схожого на отця Андрія. Але хто там міг встигнути роздивитися?
Шляхи Господні незвідані, але щороку на провідну неділю на могилі баби Зіни з’являються живі квіти, і чиясь рука насипає хрестика з піску…

Анжела ЛЕВЧЕНКО

За матеріалами видання “Наш ДЕНЬ”

Реклама

Related Post

facebook