Я одна донька у батьків, ми завжди жили добре, у нас свій великий будинок. Але жити з батьками я не захотіла, бо в селі з роботою не дуже. Після школи я поступила в медичний університет. Там зустріла свого майбутнього чоловіка, Ігоря.
Ігор родом з міста, але жити в його мами ми теж не могли, бо свекруха звикла жити сама. Вибору у нас не було – після одруження ми пішли жити на знімну квартиру. Нам було складно, роботи ми не мали, після навчання ми підробляли, щоб було чим заплатити за квартиру. Справи трохи налагодилися лише тоді, коли Ігор влаштувався на роботу.
Весь цей час мої батьки нам допомагали продуктами, привозили з села все необхідне, щоб нам було легше. Свекруха ніколи нічого нам не давала, а потім вирішила зробити нам подарунок – купила квартиру. Я раділа до того моменту, поки не зрозуміла, що квартиру Валентина Вікторівна взяла в кредит, а щомісячні внески має платити Ігор, тому що квартира призначена йому.
Ми погодилися і почали робити в квартирі ремонт. Гроші на ремонт дали мої батьки, мабуть, щоб справити хороше враження на рідню мого чоловіка. Таким чином ми платимо кредит, ремонт роблять мої батьки, а квартиру «купила свекруха». Принаймі, так вона розповідає всім родичам і знайомим.
Потім у Валентини Вікторівни з’явилася нова фішка: мамі Ігоря важко працювати, а до пенсії ще п’ять років. А Ігор благородний, він відразу сказав мамі: «Звільняйся!».
Тепер він буде компенсувати мамі її втрачений заробіток, а це майже вся його зарплата. Залишку його заробітку не вистачить навіть для того, щоб погасити щомісячний кредит за квартиру. Я спробувала з ним про це поговорити, він сказав, що так треба, маму залишити він не може. Тому кредит ми будемо сплачувати з моєї зарплати.
Грошей на ремонт не вистачило, але моя мама взяла кредит. І я розумію, що в разі розлучення мені від квартири нічого не дістанеться. Квартира повністю оформлена на свекруху. Я лише тепер зрозуміла, в якому становищі я опинилася.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
