Ми з чоловіком одружилися на останньому курсі університету, щоправда, зналися ми давно, батьки проти весілля нічого не мали. Михайло з не дуже забезпеченої сім’ї, там працює тільки батько, мама на групі та ще є молодший брат. А я в тата з мамою та двох бабусь із дідусями – одна.
У мого батька є своя невелика справа, матеріальний достаток у нашій родині завжди був. Тому ще до весілля батьки подарували мені двокімнатну квартиру, в якій ми зараз живемо.
Коли я оголосила про свій намір вийти заміж, мама сказала, що весілля треба відкласти на пів року, до весни, якраз за цей час встигнемо квартиру упорядкувати: зробити ремонт і обставити.
Я навіть не уявляла, на що підписалася. Краще б ми з Михайлом жили в тому, що є, й потихеньку робили все на свій смак. Тому що мама вирішила, що в нашій квартирі, вона все зробить по-своєму. Мені не можна було ні вибрати дизайн, ні колірне рішення, ні інші милі серцю дрібниці.
– Багато ти розумієш, – заявила мама, – ми з батьком все самі підберемо і купимо, робітників теж самі знайдемо. Дарованому коневі в зуби не дивляться, а весь ваш цей новомодний лофт зовсім не придатний для нормального життя.
До весілля ми встигли зробити ремонт скрізь, але обставили лише кухню та спальню. І це мені зовсім не сподобалося. На кухні гарнітур з темного дерева, дорогий, але зовсім не красивий, як на мене, спальня в білому кольорі із позолоченням та віньєтками. Не сперечаюся, комусь подобається, але я уявляла собі зовсім інше, навіть показувала мамі пальцем на ті картинки та варіанти, які мені подобалися. Адже в цій квартирі жити нам, квартира на моє ім’я і хотілося зробити в ній все на свій смак.
– Барахло, – відповіла мама, – через рік набридне, розвалиться, мода зміниться. А це – класика. І потім, ми з батьком платимо, ми й вирішуватимемо.
Ми навіть пробували відмовитись від подарунків. І вислухали на свою адресу звинувачення у чорній невдячності, у незнанні життя, у легковажності. Обидві бабусі схвалили інтер’єр.
Зараз мама вітальню замовила, до Нового року привезуть, а мені вити хочеться: стареньке гніздо. Михайло у ванній шафці хотів поміняти, так отримав відповідь: у себе у своїй квартирі розпоряджатися будеш, а це дочки. А яке дочки, якщо я не маю права вибрати навіть килим на підлогу. От і виходить, що за нас вирішують, за нас обирають і нам нав’язують.
Подруга мені радить йти на знімання.
– На всьому готовому живуть і незадоволені? А на оренді краще чи що? – каже мама. – У чужому житлі та на одну зарплату?
Вона вважає так: хто платить, той і музику вибирає. Тому до нас ставиться як до малих дітей. Вона нам добра бажає. Але я так не хочу, я хочу сама все вибирати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.