Моя свекруха мене ніколи не любила. Але це було не дивно, бо свого рідного сина – мого чоловіка, вона теж не любила.
Коли ми одружилися, вона відправила його з дому без нічого. Тому нам самим довелося починати все спочатку.
Зовсім інша історія була з сестрою мого чоловіка. Свекруха її дуже любила, і заради неї була готова на все.
Коли зовиця виходила заміж, свекри купили улюбленій донечці квартиру.
Поки свекор був живий, а він завжди багато заробляв, то вони ще й фінансово дуже допомагали їй.
Нам, до слова, ніхто ніколи не дав ні копійки.
Тому мій чоловік багато років їздив за кордон на заробітки, щоб заробити нам на квартиру.
Минули роки, у нас все налагодилося. Свекра не стало, а свекруха живе сама, до того ж, нездужає.
Чисто по-людськи мені було її шкода, я бачила, як їй погано, тому забрала до нас.
На той час ми самі з чоловіком жили в трикімнатній квартирі, бо наш син вже виріс і поїхав з дому.
Чоловік мене попереджав – не треба, а я думала– то ж мама!
В результаті, вона ходила до дочки, а мене , живучи в моїй квартирі, вона обговорювала з зовицею і розпускала плітки.
Забрати до себе зовиця її не могла, там була двокімнатна квартира і двоє дітей.
Я не сварилася з свекрухою, бо розуміла, що просто немає сенсу.
Дожила свекруха з нами до самої старості. І я її обходила, а не рідна донька, якій вона все життя намагалася вгодити.
Навіщо я це робила, сама не знаю.
Точно не заради спадщини, бо свій будинок, як потім виявилося, свекруха записала, все одно, на доньку.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.