fbpx
Життєві історії
Зараз донька мого чоловіка від першого шлюбу живе з нами. Я вже звикла до неї, вона хороша дитина. Та одного разу я повернулася додому після роботи і побачила у нас вдома колишню дружину Олега. Вона швидко встала і пішла. Коли я побачила у нас її вдруге, вона вже не так поспішала, навіть привіталася неохоче. А нещодавно я прийшла, а вона сидить спокійно на кухні і йти не збирається. Я пару годин сиділа в кімнаті голодна, лише коли вона пішла, взялася готувати всім вечерю. Так не має бути в сім’ї, у нас ще й однокімнатна квартира і я вирішила поговорити з Олегом

Зі мною і моїм чоловіком Олегом живе його 10-річна донька від попереднього шлюбу. Вірніше, вона половину часу живе з нами, а половину зі своєю матір’ю. Мій чоловік просто душі в ній не чує, купує їй гарні речі, водить в кінотеатри, різні гуртки. Я в цьому плані його повністю підтримую, навіть радію за те, що маю такого хорошого чоловіка, він дуже добрий батько, як виявилося. А донечка його – дуже хороша дівчинка.

Інші батьки після розлучення дітей своїх і не згадують, добре якщо аліменти платять, а Олег сам хотів, щоб його донечка з ним жила. Я до того ж теж чекаю дитину зараз, бачу, що чоловік буде хорошим батьком для нашого майбутнього малюка.

Все було б просто чудово, але вже кілька разів відбувалося таке, що мені, чесно кажучи, зараз зовсім не подобається: я приходила з роботи додому і зустрічала у нас в квартиру матір його дочки, колишню дружину Олега. Коли це в перший раз трапилося, вона мене просто проігнорувала повністю. Зиркнула в мою сторону, попрощалася з дочкою, встала і просто пішла. Ні привіталася, ні попрощалася.

Вдруге вона сказала щось собі під ніс щось типу: «Здрастуйте». І спокійно продовжила сидіти з дочкою на нашій  кухні. Пішла десь через годину. І це при тому, що квартира у нас однокімнатна, я навіть почати готувати вечерю не змогла через неї. Незручно було просто мені зовсім, що вона там сидить як у себе вдома.

Я з нею взагалі ніколи не спілкувалася. Коли настає її черга забирати дитину, мій чоловік завжди вдома. Вона просто приходить і веде дочку, а я в кімнаті сиджу і навіть не виходжу. Неприємна вона жінка, і розійшлися вони з Олегом дуже непросто.

Я спробувала поговорити зі своїм чоловіком на цю тему. Він вислухав мене, пошкодував, звісно, сказав, що у всьому цьому, звичайно, хорошого мало, але нікому нічого забороняти він не збирається. Дочка має право спілкуватися з матір’ю, коли їй захочеться.

Але я ж не проти того, щоб вона спілкувалася зі своєю рідною матір’ю. Але чому це обов’язково треба робити у нас в будинку? Вона і так з нею проводить половину часу. Якщо мало, нехай вони йдуть кудись гуляють разом або нехай вона дитину зі школи забирає і веде її кудись відпочити.

З цією жінкою я зовсім не хочу розмовляти. З нею навіть чоловік не хоче сперечатися. Говорити щось 10-річній дитині теж не гарно, адже вона ще маленька. Ми з нею лише нещодавно налагодили відносини, трохи подружилися. Як вона стане до мене ставитися, якщо я їй скажу, щоб вона рідну маму перестала приводити додому до нас? Буду в її очах справжньою мачухою.

А ситуація, тим часом, повторюється все частіше. Не хочу щось комусь доводити, намагаюся себе не накручувати, мовчки чекаю, коли вона піде і йду на кухню готувати їжу. Але все одно це дуже неприємно. А мені в моєму становищі хвилюватися не можна.

Як мені пояснити цій жінці, що це мій дім і їй тут не місце.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – unian.

facebook