На сьогоднішній день мені 66 років, але я ще трохи підробляю. За своє життя я мав два шлюби. З першою дружиною ми прожили разом 12 років, а з другою всього лише 4 роки.
Зі своєю першою дружиною я познайомився на весіллі у сестри. Красива та розумна дівчина була знайомою чоловіка моєї сестри і сподобалася мені своєю простотою та щирістю. До того ж, незнайома мені тоді дівчина теж проявила до мене симпатію. Ми продовжили спілкування і після весілля, потім я запропонував їй розписатися і жити разом.
Нам було добре разом, але з народженням дітей вона віддавала всю свою увагу лише дітям, а я залишився в стороні завжди. У мене були чудові дві дочки. Зізнаюся, я їх теж любив, але мені було прикро, що дружина мене перестала помічати взагалі. У повному нерозумінні один одного ми прожили ще кілька років, і я якось я зустрів жінку, яка стала моєю другою дружиною. Вона була молода, красива і цікавилася моїм життям, моїми успіхами і досягненнями по роботі, я був цікавою людиною для неї. Саме тоді мені було це дуже важливо, щоб мене помітили, адже я на той час робив для дружини і дітей все, а для них залишався порожнім місцем.
Коли я повідомив своїй першій дружині, що йду від неї, вона здалася мені абсолютно спокійною, вона сприйняла все, як належне. Я навіть подумав, що у неї є інший чоловік. Але, я напевно, тоді помилився, бо вона до цих пір живе одна, ні з ким не має шлюбу. Мені незручно було перед дочками, але ми з дружиною вирішили, що нам краще не зустрічатися. Точніше сказати, саме з ініціативи дружини, я не спілкувався всі ці роки зі своїми рідними доньками.
По-перше, дружина сказала, так буде краще. А по-друге, я одружився вдруге, і у мене народився син, якому я приділяв велику частину вільного часу. Але при цьому, моя мама, коли ще була жива, продовжувала підтримувати стосунки з онуками завжди, купувала їм подарунки, завжди давала гроші, якщо були якісь невеличкі заощадження. Також я через неї передавав гроші дочкам і подарунки на день народження. Нехай від імені бабусі, але мені все одно було приємно, що я беру участь в житті моїх дітей.
Із другою дружиною ми прожили лише чотири роки, так як вона знайшла собі нового супутника життя – молодого хлопця, і сама написала заяву на розлучення.
Так як у мене була перспективна посада і високий оклад, вона заявила прямо скільки я їй зобов’язаний, а також скільки ще буду винен своїй дитині. Але я не міг їй відмовити, це мій синок, значить, я повинен допомагати. Але її новому чоловікові не хотілося, щоб я спілкувався з сином. Вони з дружиною домовилися, що той буде виховувати мого сина, як рідного. Що я міг зробити тоді? У колишньої дружини непростий характер, вона не хотіла й слухати мої доводи, не дослухалася до моєї думки, говорила, що знає, як буде краще для всіх.
Зараз мої діти дорослі, у них свої сім’ї і є вже свої діти, я давно вже маю онуків. За всі ці роки вони навіть не поцікавилися: чи живий я, здоровий, може мені допомога якась потрібна. Так, я розлучився з їх мамами, але я ж їх рідний батько? Чому вони забули про мене зараз, коли мені потрібна їх увага і підтримка? А може і не згадували зовсім про мене взагалі? У мене зараз вже не перспективна робота, та й грошей я не назбирав, так як раніше я віддавав більшу частину заробітку їм, своїм рідним дітям. А зараз просто хотів би спілкуватися з ними на старості і не бути самотнім. Але, напевно, я їм не потрібен? Вони забули про мене.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
