fbpx
Життєві історії
З моїй чоловіком ми прожили трохи більше 30-ти років, за ці роки ми з Миколою виростили двоє діток. Жили по-всякому, так, як і всі, напевно. З роками характер у чоловіка став недобрий. Але заради дітей я змирилася та мовчала. Як діти роз’їхалися з дому – ми стали жити як сусіди. Та й чого на старості років розлучатися. Мені зайву тарілку супу не шкода, я завжди любила готувати: пироги, консервація – все вдома було. Та й Микола, якщо кран полагодити або праску – то руки у нього золоті були. Так і жили. А як діти в гості приїжджали, то ми ніби разом були – навіщо їм знати, як ми тут живемо. А про свекруху свою я тоді зовсім забулася, та вона нагадала згодом про себе у скрутну хвилину

З моїй чоловіком ми прожили трохи більше 30 років, за ці роки ми з Миколою виростили двоє хороших діток. Жили по-всякому, так, як і всі, напевно. З роками характер у чоловіка став зовсім поганий. Але заради дітей я змирилася та мовчала. Дітки у нас чудові – виросли, вивчилися і розлетілися по інших містах. Як діти роз’їхалися з дому – ми стали жити як сусіди. Та й чого на старості років розлучатися нам. Мені зайву тарілку супу не шкода, я завжди любила готувати: пироги, консервація – все вдома було. Та й Микола, якщо кран полагодити або праску – то руки у нього золоті були. Так і жили. А як діти в гості приїжджали, то ми ніби разом були – навіщо їм прикрості доставляти, як ми тут живемо з чоловіком.

А потім у чоловік занедужав. Ну, я людина віруюча, та й разом стільки років все-таки прожили, розлучатися зовсім наміру не мала. Та й діти відразу примчали:

– Якщо гроші для тата потрібні або консультації фахівців- тільки скажи.

Та які там гроші вже! Я за ним сама доглядала вдома ще пів року. Я сама вже стала така, як стеблина . Потім не стало мого Миколи. Ні, ви не подумайте, я не раділа, просто і йому і мені легше стало. А через місяць свекруха занедужала.

Моїй свекрусі майже 80. Все життя я була для неї не така, як потрібно: і за чоловіком погано доглядала і готувала не так. Та й фарбуватися, поки чоловік лежав, я не могла тому, що це я вже не дочекаюся, і вже женихів собі шукаю.

Гаразд, що з старої людини взяти? А тут з нею ця неприємність сталася, і лежати їй, як мінімум, пів року, а може, і більше. Вона ще в стаціонарі, а вже місяць телефон не замовкає: і зовиця, і внучка, і сама свекруха – я повинна, мовляв, за нею доглядати – адже я все вмію. А я не хочу – хочу хоч трохи для себе пожити. У неї дочка є, і внучка доросла. Так ні – дочка працює, і спина у неї вже не та. Ну, а я, зрозуміло – здорова, мене не шкода. Так вони взагалі, що придумали: я свекруху повинна до себе забрати – у мене тепер і місце, і час є, а внучка в її квартиру переїде: адже дівчинці потрібно особисте життя налагоджувати.

Всі згадали: і подарунки які вони мені дарували і, що я віруюча, і любили вони мене все життя.

Сама пишу і недобре на душі. А як уявляю, що стара жінка, нікому не потрібна і – шкода. І себе шкода. І, що робити, не знаю?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – censor.net.

facebook