fbpx
Життєві історії
З Ганною ми жили 17 років в хаті, яка мені дісталася від моїх батьків. Жили не погано, а потім дружина з жінками з роботи поїхала в Італію, сказала, що це не на довго. Спочатку збирала гроші доньці на навчання, потім на весілля, тепер на квартиру. Я постійно просив її залишитися в Україні, та дружина й слухати не хотіла. Коли вона поверталася в село, вони з донькою щодня їздили в місто, відпочивали, купували дорогий одяг, влітку їхали на море. А потім я зустрів Валентину, дуже хорошу жінку. Якось ввечері набрав Ганну, сказав, що подаю на розлучення, маю іншу господиню. А вранці на порозі вже стояла донька, у неї було завдання від мами

З Ганною ми жили 17 років в хаті, яка мені дісталася від моїх батьків. Жили не погано, в основному заробляв гроші я, Ганна шила одяг у місцевого невеличкого підприємця. Але робота була така собі, чесно кажучи, бо коли не було замовлення, то дружина і місяць могла сидіти вдома, чекаючи роботу.

Одного разу замовлень вже майже два місяці не було, тоді дружина сказала, що поїде з подругою на заробітки за кордон. Її колежанки з роботи, давно туди їздять, заробляють гарно, жодна після того не повернулася на роботу, а більшість там і досі працюють.

Я, чесно кажучи, з тих чоловіків, які проти того, щоб дружина їздила на заробітки, адже навіть мого заробітку цілком вистачало для нормального життя, а вдома ми тримали чимале господарство, тому й вдома роботи вистачало у Ганни, було б бажання.

Але вона завжди була жінкою з характером, ніколи ні в чому не прислухалася до мене.

Коли Ганна поїхала в Італію, нашій доньці було 16 років. Ганна часто приїжджала додому, привозила гостинці, купувала доньці гарний одяг, щодня вони вдвох їздили в місто, влітку на море. Дружина грошей вдома ніколи великих не залишала, говорила, що відкладає їх у себе.

Роки минали, ми вже доньку вивчили, заміж видали. Щиро кажучи Ганна нашій Оксанці дуже допомогла, зараз гроші збирає на квартиру. Але від мене вона зовсім віддалилася, чужим я став їй.

Весь цей час я постійно просив її повернутися додому, але вона вже так звикла жити в тій Італії, що постійно намагалася придумати якусь причину, аби не жити в селі. То на навчання доньці найкраще зібрати потрібно, то весілля шикарне, щоб пів села запросити, то квартиру велику в центрі міста. А коли ж для себе жити, роки то швидко збігають. Я ж теж гроші заробляю, хоча менші, звичайно. Хай би освіта була не найкраща, весілля не найшикарніше і на квартиру маленьку по-тихеньку б відкладали, але жили б усі разом, сім’єю. Але ж ні.

Так минуло 10 років, а Ганна й не думала повертатися жити в Україну. Я сумував, що життя моє зовсім не склалося, а потім зустрів Валентину. Вона давно розлучена, син живе окремо, спокійна така жінка, добра. Ми стали спілкуватися все частіше і, з часом, я зрозумів, що це та людина, якої мені не вистачає поряд.

Я щиро покохав. І вирішив, що теж маю право на своє щастя. Зразу сумнівався, думав, що скажуть люди, а потім зрозумів, що хочу бути поряд з Валею, хочу, щоб на старості років була поряд хороша та надійна людина.

Ввечері зателефонував Ганні, все розказав їй. Хата моїх батьків, вона до неї нічого не доклала, тому нехай живе у великій квартирі з донькою. А ми господарюватимемо з Валею.

Наступного ранку у мене на порозі вже була донька. Вона говорила, що я не маю права так чинити з мамою, вона для нас старається і лише вона має бути господинею в моєму домі. Та я вперше твердо сказав доньці, що мене вже багато років немає в їх життя, чому я маю жити так, як вони мені говорять. Я доросла людина і сам маю все вирішити.

Донька пішла, а я задумався. Не знаю, як мені далі бути. Розумію, що якщо розлучуся з Ганною, то зруйную сім’ю, але ж ми з нею вже давно чужі люди. Не знаю, чому вона прислала доньку. Хіба через хату?

Як мені правильно вчинити, щоб потім не шкодувати? Я знаю, що Валентина теж мене кохає, вона погодиться вийти за мене заміж. Але чи варто змінювати зараз так своє життя, адже ми вже не молоді?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook