В селі цікаві новини люди дуже люблять, а тут така неординарна новина – перше Мотря забрала від Ганни чоловіка, а тепер і сина. До цієї ситуації люди ставилися по-різному, головне, що є про що поговорити. Але не зважаючи на всі пересуди, Мотря активно готувалася до весілля своєї донечки. Тішилася щастям Галинки, вірила, що хоч у неї доля складеться краще.
Життя самої Мотрі легким не назвеш. Вперше вона вийшла заміж у сімнадцять років, припав до душі їй сусідський хлопчина Михайло. Весілля скромне відіграли, почали жити, а незабаром і синочок народився. Все було б нічого, але в селі важко жилося, не було свого житла, то ж Михайло подався з іншими чоловіками на заробітки. Мотря сиділа з піврічним сином на руках в хаті у свекрухи, коли зайшов до них сусід, один з тих, що був з Михайлом на заробітках, і передав в білому конверті лист.
Тремтячими руками відкривала його Мотря, чуло її серце, що недобру вісточку принесе. Михайло просив у Мотрі і сина пробачення за те, що більше до них не повернеться. Десь там, у далеких світах, він зустрів жінку і вирішив залишитися з нею. Мотря дивилася то на листа, то на сина, і не могла зрозуміти, як їй тепер жити далі.
Михайло так і не повернувся, допомогла свекруха. Вона залишила Мотрю з онуком жити у себе, а через рік сама невістці знайшла чоловіка. І Мотря вдруге вийшла заміж, щоб не надокучати свекрусі. Хоча і після того, свекруха її підтримувала, як могла. А коли Мотря народила донечку, та відразу почала називати її онукою, і гляділа, наче рідну.
Другим чоловіком Мотрі став Петро. Чоловік давно був вдівцем, дітей у нього не було. Спочатку Мотрю лякала різниця в п’ятнадцять років у віці, але потім притерлися один до одного. Сина Петро прийняв, як свого, ніколи не ображав. Добре було Мотрі біля другого чоловіка, хоч і не любила його, але з ним почувалася захищеною.
Та щастя тривало недовго. Галинка якраз пішла в перший клас, як не стало Петра. Все сталося раптово. Мотря знову залишилася одна, але тепер уже не на вулиці – хата Петра стала її власністю. Свекруха і далі допомагала, як могла. Так і жили.
А потім до Мотрі стала приходити її давня подруга Ганна. Ганна навіть дружкою була у Мотрі на весіллі. Пізніше і сама заміж вискочила за Івана, хлопець приїхав з іншої області до них на роботу, та й так і залишився, одружившись з Ганною. Колись вони були нерозлийвода, а потім обидві поринули у вир сімейного життя. Та доля знову звела їх, подруги стали бачитися чи не кожний день, одна до одної в гості ходити.
Якось за кавою Ганна зізналася Мотрі, що не любить свого чоловіка, і вже давно тишком зустрічається з іншим. Але ж куди вона Івана подіне, та й двійко синів підростає. Відтоді Мотря і сама почала помічати, що Іван для Ганни нічого не значить. Отак жили про людське око.
Ганна часто сама відправляла свого чоловіка до Мотрі, щоб той допоміг їй зробити якусь чоловічу роботу. Така дружба між сім’ями тривала багато років, вже й діти в обох родинах давно виросли. А в один прекрасний день село облетіла новина – чоловік Ганни пішов жити до Мотрі. Отакої, подруга забрала чоловіка. І тільки стихли пересуди, нова новина ошелешила всіх – син Івана одружується з дочкою Мотря.
«Це ж треба так, забрала і чоловіка, і сина», – активно обговорювали сільські жіночки сенсацію. Але Мотря на них не зважала, Іван прийшов до неї жити, коли остаточно стосунки з дружиною були зіпсовані. А син, ну хіба вона винна, що Микола прийшов до батька в гості і закохався в її доньку.
Ганна на весілля не прийшла і відреклася від сина, який не тільки підтримав батька, але й одружився з донькою розлучниці. Вона вважала це подвійною зрадою. А Мотря хоч на старість, але відчула таки трохи смак жіночого щастя, правда, приправленого гіркотою Ганниних сліз…
Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.
Фото ілюстративне – vidpochivai.