Якось я поверталася в неділю з базару. Чоловік вдома спав, не хотіла його будити, бо він вчора допізна був у батьків, вони роблять ремонт, а ми трохи допомагаємо.
Я несла важкі сумки і дуже спішила, щоб ще до того, як Антон з донечкою прокинуться, встигнути приготувати смачненький сніданок. В неділю мої сплять досить довго, тому часу у мене ще трішки було в запасі.
Несподівано, до мене підійшла жінка:
– Привіт, Оксано. Це ж стільки років пройшло, а ти красива, як завжди, – мовила до мене перехожа.
Мені було не зручно, що я її не впізнала, тому просто тихо привіталася. Стала чекати, як піде розмова далі, бо красивою жінкою я себе ніколи не вважала.
– Не впізнаєш ти мене, Оксано, воно й не дивно. За останні 5 років я постаріла на 25 років, – жінка зняла з голови хустину і показала своє сиве волосся.
Лише тепер я впізнала Ольгу, мою однокласницю, найкращу дівчину в нашій компанії. Як я їй заздрила колись.
Ольга була красивою дівчиною, але характер мала поганий, відносилася до всіх недобре, батьки й неї були заможні, то розуміла, що добре вчитися їй не обов’язково, адже батьки все самі влаштують для неї.
В нашому будинку жила одна сім’я, теж дуже багата та шанована, а у них був єдиний син, Дмитро. З ним я була знайома ще з раннього дитинства, потім підросли, і я щиро покохала цю людину. Дмитро дарував квіти, дорогі цукерки, водив у кафе, бо батьки давали на все гроші, а я молода, немудра зовсім була, чого ще потрібно було юній дівчині, аніж щира увага і милі подарунки.
А потім різко Дмитро на мене взагалі перестав звертати увагу, я сама чекала його біля під’їзду, щоб дізнатися причину, але він сказав лише просту фразу, що не цікава я йому зовсім. А його батьки вже готуються до весілля.
Як потім виявилося з Ольгою вони зустрічаються вже давно, лише мені він нічого не говорив. Я була щиро закохана, тому вирішила сама з нею поговорити, що ми вже давно одне одного знаємо, розповідала про свої почуття до Дмитра. А Ольга засміялася лише, вона сказала, що як я взагалі могла надіятися на те, що така заможна і шанована родина дасть згоду, щоб їх єдиний син одружився на такій як я, говорила, щоб я краще в дзеркало на себе подивилася і зробила людську зачіску.
Весілля Дмитра далося мені нелегко, але життя йшло і я зустріла хорошу людину, тепер заміжня, маю донечку.
Ольга стала розповідати мені про своє непросте життя у шлюбі, скаржилася на Дмитра, намагалася виправдатися, говорила, що молода була, нерозумна.
А я підняла сумки з землі і мовила:
– Вибач, Ольго, я дуже спішу до свого золотого чоловіка!
Я пішла, мені навіть не було цікаво, які труднощі спіткали Ольгу у шлюбі, але вона сама свій вибір зробила, у кожного своя доля.
Я знаю, що вона очікувала на моє співчуття, але у мене жалю, чомусь, немає.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
