Марина все ніяк не могла повірити, що невістка загадала їй тих якихось 200 гривень. Приписала їй якийсь незрозумілий “борг”. І не посоромилася ж такого! Молода, а така дріб’язкова людина, просто в голові не вкладалося цей вчинок у 57-річної жінки.
Невісткою Марині 30-річна Галина стала всього близько року тому. Живе молоде подружжя окремо від своїх батьків, квартиру вони орендують. В недалекому майбутньому хочуть брати кредит, щоб мати своє власне житло, а поки відкладають гроші на початковий внесок. Але підійшли до цього питання відповідальну, зайву копійку не витрачають, економлять.
– Хіба її врятують ці гроші, якихось 200 гривень, ось скажи мені? Квартиру на них вона купить, чи що? – все ніяк не може заспокоїтися Марина після того.
Приблизно два місяці тому син зі своєю дружиною зібралися на машині у великий супермаркет – купити пару стільців, і Марина сама попросилася з ними, просто подивитися. Піти з цього магазину з порожніми руками неможливо, принаймні, у Марини в той день це не вийшло. Галя теж, крім стільців, які були первинною метою їх поїздки в супермаркет, набрала в візок купу різних дрібниць – тертку, рушник, набір сковорідок, рукавиці, набір тарілок. На касі забарилися, відволіклися, а коли звернули увагу, виявилося, що покупки їм рахують одним чеком, касирка все до купи зібрала.
– Гаразд, я зараз все оплачу зі своєї власної карти, а потім розберемося по дорозі! – спокійно сказала Галина своїй свекрусі.
Поки їхали назад, розклали покупки і порахували по чеку, що Марина винна Галині 1200 гривень.
Свекруха відразу полізла в гаманець:
– Тільки ось дрібних грошей у мене немає, на жаль! – зітхнула вона. – Галино, ось тисячу віддаю, бо лише стільки з собою взяла в дорогу з дому, а 200 гривень буду винна тобі! Гаразд?
– Так звичайно, все добре, потім віддасте! – спокійно махнула рукою невістка. – Потім віддасте, як буде нагода.
– А ми з подругою якраз ось уже кілька місяців замовляємо сухофрукти в одному інтернет-магазині, дуже смачні, якісні та набагато дешевші ніж в магазині! – розповідає Марина. – Сушені персики, фініки, груші та ягоди. Галина якось була у мене, спробувала, їй сподобалося дуже, попросила замовити і на неї – на мою адресу, щоб не платити зайвий раз за доставку. Я так і зробила в цей раз!
Кур’єр благополучно привіз сухофрукти до Марини, а наступного дня Галина приїхала до свекрухи за своїми персиками і грушами.
– Я її попередила заздалегідь – твоє замовлення, кажу, на 500 гривень. Приїхала вона, я віддаю їй її пакет, вона мені – конверт з грошима, мабуть, приготувала вже. І заявляє мені – там не 500 гривень, а менше, я 200 гривень звідти відняла, ну якраз ті, які ви мені винні залишилися ще були за ті покупки, які в магазині придбали віддати, пам’ятаєте? От чесно, я мало не впала! Треба ж бути такою дріб’язковою людиною, ми ж не чужі люди. Доросла людина, працює, зарплату отримує, і тут – якісь гроші, фу. Я в ній розчарувалася! Така дріб’язковість, навіть неприємно!
Людмила, звичайно, вголос нічого не сказала, але їй було дуже неприємно в цій ситуації, і образу на невістку затамувала.
– Більше в житті з нею ніяких справ мати не буду! – сердиться тепер свекруха. – Нехай замовляє сама. Кур’єру б, до речі, вона заплатила б більше, ніж у мене взяла. Навіть говорити про це неприємно!
– А чому я повинна їй дарувати свої власні гроші? Для мене цих 200 гривень теж гроші, – зовсім не розуміє Галина. – Образилася вона на мене після того, треба ж! Живе одна в двокімнатній квартирі, за оренду не платить, про кредит не думає. Отримує не тільки зарплату, але і пенсію на додачу. Нікого не утримує, нікому не допомагає. А ми з чоловіком зараз дуже економимо на всьому. У нас поки ні кола ні двора, оренда, все треба купувати, ще й дитинку хочемо. Та й взагалі, мене батьки так виховували: винна – віддай, неважливо, яку суму, хоч сто тисяч, хоч копійку.
Я не знаю, як ви, але я рахую, що права невістка. Якби там не було, але якщо гроші винна то потрібно віддати.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
