fbpx
Життєві історії
Як тільки Надія дізналася, що її донька розлучилася зі своїм чоловіком і залишилася сама з дітьми та мала на руках лише трохи грошей, від продажу квартири, мати відразу продала свою хату в селі і поїхала до Оксани. Вони за свої гроші разом купили двокімнатну квартиру в центрі міста. Надія взяла на себе всю домашню роботу і виховання дітей, вона працювала з ранку до ночі, поки Оксана спокійно могла ходити на роботу. Донька дуже швидко стала на ноги, почала гарно заробляти. А потім познайомилася з чоловіком. Тепер вже немолода Надія, яка не могла допомагати доньці, як раніше, стала всім заважати і одного разу вона почула, що донька шукає квартиру в оренду

– Я вже їм явно заважаю, я вже відчуваю це все сама, – сумно говорить Надія Кирилівна. – І дочці, і онукам своїм! Потрібна була, поки допомагала, все робила для них. Будинок свій продала, все покинула, приїхала в важкий момент, коли їм була потрібна допомога та підтримка. А тепер онуків виростила – і більше не потрібна нікому. Дочка вже починає говорити про оренду квартири, уявляєш? Хіба це те про що я мріяла – старість по чужих кутках зустрічати?

Оксані 40 років, вже чимало років вона сама виховує дітей, ростить двох синів-підлітків. Розлучилася, коли молодший був ще зовсім маленький, а старший трішки більший. Колишній чоловік розділив все нажите в шлюбі майно “по-чесному”, рівно навпіл: після розлучення Оксана, крім двох дітей і валізи з речами, отримала на руки суму за половину двокімнатної квартири.

А, ну і ще копійчані аліменти з офіційної зарплати колишнього чоловіка – все по закону. Хоча сума та була зовсім невелика.

І як би Оксана сама справилася на той момент, незрозуміло, якби не мама її, яка у самий непростий момент була поруч з нею.

Мама, дізнавшись про все, продала свій будинок в селі і приїхала до дочки. Вона додала свої гроші до гроші доньки, які були у неї від продажу квартири і дуже вдало купили двокімнатну квартиру майже в центрі міста, в хорошому районі.

Оксана стала їздити на роботу до столиці, а мама взялася сидіти з дітьми, готувати і робити все необхідне вдома. Трохи пізніше хлопчаків вдалося влаштувати в садочок, бабуся залишилася вдома, вона робила абсолютно все: відвести в садок, забрати, на ранок сходити, посидіти на лікарняному, а про те, що прала вона, готувала та прибирала, то й казати годі вже. Оксана спокійно працювала і не скаржилася на домашні справи, як більшість колежанок, які мали малих дітей.

– Як ти живеш з мамою? – розпитували подруги. – Не важко? Чи не сперечаєтеся ви?

– Так добре живемо! – відповідала Оксана усім. – Чого нам сперечатися, що ми можемо з нею не поділити? Я їй вдячна. Як би я без мами впоралася – взагалі не уявляю.

Насправді, непорозуміння були, звичайно, були з самого початку. Оксана не завжди схвалювала мамині методи виховання, та й по господарству багато робила б не так. Але не в її положенні було вередувати? Дякувала мамі і за те, що вона робила. Оксана просто закривала на багато очі, і це було легко – їхала вона з дому затемна, приїжджала пізно і майже відразу лягала спати.

Мама повністю розчинилася в Оксаниній сім’ї та онуках. Ніяких сторонніх інтересів у неї не було, життя заради дітей.

Діти пішли в школу, і бабуся завзято взялася за домашні завдання і уроки.

І все було начебто добре – спочатку. Потім – прийнятно. Потім – наче не дуже, якщо не зациклюватися на дрібницях.

Але останнім часом якось все зовсім зіпсувалося.

З віком у мами погіршилося самопочуття, і, можливо, тому вона стала образливою, дуже категоричною. Все її не подобається. Хлопчаки просять, щоб бабуся вже припиняла ходити до школи їх зустрічати, але бабуся ніби не чує і не бачить, що внуки вже підросли. Лізе перевіряти портфелі, зв’язала шапочки, які внуки носити не хочуть, ходить по п’ятах, влаштовує суперечки на тему: “Микола знову не хоче їсти супчик, та що ж таке, я дві години варила, Миколко, ну давай, п’ять ложечок”. Абсолютно втратила контакт зі старшим онуком, не розуміє його абсолютно – аж до того, що дитина бігає від бабусі, цілий день грається по друзях, а ввечері чекає Оксану у дворі. І начебто бабуся не стара ще, але ось зрозуміти цих підлітків чомусь зовсім не може.

Загалом, вдома тепер, замість спокою, кожен день якісь непорозуміння.

Бабуся ображається на всіх за будь-що.

А недавно у Оксани з’явився чоловік, який підвозить її додому, запрошує на побачення. І цей факт найбільше мамі не подобається. Вона щиро вважає, що Оксані цього не треба, і що в сорок років вже й так нормально їй живеться. Діти є, чого ще треба на старості років?

Загалом, якесь суцільне одне нерозуміння, а мама стареньке ще й докоряє постійно: “Ось, я заради тебе, а ти”. І прірва все зростає між рідними людьми.

І Оксана сама починає розуміти, що для того, щоб зберегти хороші відносин з мамою, а також спокій своїх дітей – треба роз’їжджатися в різні боки.

Тільки ось виглядає цей роз’їзд некрасиво – виходить, бабуся, поки за дітьми стежила, була потрібна усім, а як діти виросли – то вже, якоїсь потреби в її присутності зовсім немає. До того ж вона і не мислить свого життя на самоті. Але і жити далі всім разом неможливо якось, виходить.

Варіантів роз’їзду теж небагато – потрібно брати житло в оренду. Адже кредит Оксані ніхто не дасть.

Стареньку маму на орендоване житло Оксана не може відправити, буде ображатися, що її з житла свого виселяють, тому переїжджати доведеться самій Оксані з дітьми. І навіть такий варіант буде для мами справжні Оксані дійсно соромно й незручно перед нею, адже дітей мама їй виростила, і в скрутну хвилину прилетіла до неї на крилах, щоб допомогти і підтримати, а вона тепер стала сама на ноги і он як з мамою вчинила. Адже це зрада? Але хіба є інший вихід з цього?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – tvc.

facebook