Ми з чоловіком завжди жили непогано, рахувалися найбагатшими в селі. Ростили трьох синів і все лише для них дбали. Чоловік дуже хвилювався за те, щоб сини були вчені, тому подбав про те, щоб вони мали вищу освіту. Діти вивчилися в інститутах, а потім старший вирішив одружуватися.
Та його майбутня дружина нам з чоловіком зовсім не сподобалася. Анна хоч і була доброю і красивою дівчиною, але ж освіти не мала, до того ж її батьки прославилися тим, що любили заглядати у чарку. Я зразу попередила Степана, свого старшого сина, що таку невістку не прийму і ноги моєї на їхньому весіллі не буде.
Та син сказав, що кохає Анну, і одружиться лише з нею, а весілля йому і не треба. Коли вони розписувалися в сільраді, я в цей день пішла на город картоплю копати. Тоді сусідка прибігла до мене, вирішила мене спам’ятати, яка ж я мати, якщо в такий день не біля своєї дитини, і що дівчина не винна, що в неї такі батьки. Та я продовжувала робити свою роботу, бо ж попередила сина, що цю невістку я не прийму.
Степан з Анною поїхали в місто і зняли квартиру. Але мої новоспечені свати почали до них чи не щодня в гості приходити з пляшкою, син просив їх цього не робити, але ті не слухали. Через рік Степан не витримав і сказав, що хоче якийсь час пожити окремо. Зізнаюся, це я йому порадила так зробити, коли він черговий раз мені скаржився на життя.
Через кілька місяців сину випала нагода виїхати в Америку, і він нею скористався. Спочатку це мало бути на кілька місяців, але Степан так там і залишився. Та ще й згодом і двох молодших братів туди забрав, так що я залишилася одна на цьому світі, особливо після того, як чоловіка мого не стало.
А роки минають, зараз мені майже 70 років і часом мені дуже потрібна допомога, а її немає. Чи ж думала я колись, що маючи трьох дітей на старість залишуся самотньою. Два молодші сини в Америці одружилися, мають діточок, але я внуків бачу лише з екрана телефону, бо до мене вони не приїжджали жодного разу.
Старший син так і не одружився, має там гарну роботу, все у нього добре, але живе сам. І Анни мені шкода, вона теж самотня, батьків її давно не стало, а вона бігає попри мої вікна на роботу. І завжди вітається, ніби нічого і не сталося. Тепер я себе картаю трохи тим, що якби я тоді не втрутилася і підтримала вибір сина, може у них би все склалося зовсім по-іншому.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.