Мої батьки ще й не дуже такі старі люди, щиро кажучи. Мамі моїй 58 років зараз, а батьку – 64. Та майже кожного разу, як тільки ми з ними бачимося мама мені щоразу натякає на те, що я її доглядатиму з татом на старості років, бо вона не хоче, щоб мій брат з невісткою жили з нею під дахом одним.
Останнім часом я тільки чую від неї розмови, що про її старість і мій догляд за нею. Я завжди мовчу, говорю, що все в Руках Божих, але мама знову і знову повертається до свого, таке враження, що більше тем у неї немає ніяких.
Мама постійно говорить, що я донька і це мій обов’язок доглянути батьків, але ж у неї ще є син, це має бути наша спільна справа, адже це теж її дитина, така сама, як і я.
Чому вона надіється лише на мене і все хоче покласти на плечі мої?
Справа в тому, що у моїх батьків відносини з невісткою не дуже склалися ще з самого початку, але ж до чого тут брат мій – Микола. Ми маємо спільно дбати про маму й тата на старості років. Чому це має робити лише донька, невже це лише мій обов’язок?
Я зараз мамі нічого не хочу говорити, знаю, що вона образиться, для чого ще зараз сперечатися з нею у цей непростий час.
Батьки мої ще в повному розквіті сил, ще самі все можуть робити для себе, а як прийде час, то ми з братом маємо самі вирішити, як нам тоді чинити.
Лише мій чоловік нічого не каже мені, коли я з ним говорю про це, бо за своїми батьками він не доглядає. А вже декілька років це робить сестра. Чому весь цей тягар має нести лише донька?
Фото ілюстративне.