Так склалося моє життя, що свого другого чоловіка я зустріла в найважчий період мого життя. Мій маленький синок, якому на той момент виповнилося 5 рочків, захворів. Потрібно було йому допомогти, а лікуватися потрібно було за кордоном, грошей тоді у мене не було. Батько дитини кинув мене, коли дізнався про те, що я чекаю дитину, з батьків у мене залишилася тільки мама-пенсіонерка.
У лікарню приходили волонтери, вони гралися з ними, показували невеликі вистави, дарували подарунки, читали казки, в загальному, намагалися всіляко розважити діток, які там знаходилися і постійно сумували. Мій син відразу подружився з одним з них – високим, карооким хлопцем. А через сина потім познайомилася з ним і я.
Він прив’язався до моєї дитини, а коли дізнався про мої великі грошові проблеми, активно взявся за справу, дуже перейнявся нашими турботами і хотів допомогти. Він став збирати гроші, продав деякі свої речі, взяв всі заощадження.
Ми стали з ним частіше спілкуватися, наші проблеми допомогла нам знайти один одного. Хлопець, який допоміг моєму синові, зробив мені пропозицію. Я погодилася, але мною тоді рухало виключно почуття щирої подяки. Адже більше нічим я не могла його віддячити, бачила, що людина дійсно щиро мене любить. Але більше того, він любив мого сина наче рідного.
Спочатку я трішки сумнівалася і хвилювалася, яким буде подружнє життя, адже я зовсім не любила цього чоловіка і навіть не відчувала щирих почуттів. Перші роки ми вчилися жити разом, тоді було всяке: і сварилися, і розходилися ненадовго, а потім знову мирилися.
Але потім наше спільне життя якось стало спокійним та тихим, все пішло своєю чергою. Через кілька років я народила доньку, в нашій родині з’явилися нові, приємні турботи. У виборі чоловіка я не помилилася, він виявився дуже надійним, міцним сім’янином.
Я могла порадитися з ним в будь-якій життєвій ситуації, він дуже мудро розмірковує і майже завжди дає правильні поради. Їдучи на дачу на вихідні, я твердо знала, що діти будуть нагодовані і укладені вчасно, а чоловік нікуди не піде з дому, не залишить діток ні на хвилинку, поки я не прийду.
Він – мій найближчий друг, я можу поговорити з ним, якщо на душі важко або проблеми на роботі.
Ми живе разом 15 років, за цей час я жодного разу не пошкодувала про свій вибір, навпаки, дуже боюся залишитися без свого чоловіка. Виходить, що кохання – не найголовніше в подружньому житті, адже воно може пройти. А ось підтримка, дружба, надійність – пов’язують подружжя міцніше і надовго. Я вважаю, у нас ідеальний шлюб, тому що він заснований на довірі і взаємоповазі. Це не проходить швидкоплинно, як раптова неземна любов, яка незабаром стане цілком приземленою, а об’єкт кохання – нецікавим.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
