Нас в сім’ї у батьків було троє дітей. Зараз ми всі вже давно дорослі, давно маємо власні сім’ї, дітей виростили, а тепер вже і внуків чекаємо.
Я в родині найстарша, а після мене ще йде середня сестра Ліда і молодший брат Степан.
З сестрою і братом ми завжди жили мирно, але дуже рідко бачилися, бо у кожного були свої справи.
Я вийшла заміж першою, ми з чоловіком відразу поїхали в місто, щоб там почати нове життя.
Було непросто, бо нам ніхто нічого не давав, довелося все самим досягати.
Мій чоловік почав їздити на заробітки, щоб ми змогли придбати власне житло.
Одним словом, крутилися як могли, а зараз ми живемо доволі непогано. Ми з чоловіком маємо власну трикімнатну квартиру, і нашій єдиній доньці ми також допомогли придбати житло.
Схожа ситуація і у моєї сестри Ліди – вони з чоловіком теж самі заробили собі на житло, і двох своїх синів Ліда теж квартирами забезпечила.
Наш молодший брат Степан живе в селі, неподалік від нашої мами.
Вони з дружиною мають четверо дітей, і живуть доволі скромно.
Три роки тому не стало нашої мами (батька немає вже 10 років). Нам трьом у спадок залишився їхній будинок і велика земельна ділянка біля нього.
Приїхали ми всі в село на сороковини по матері, і моя сестра Ліда сказала, що нам трьом треба серйозно поговорити.
Я й гадки не мала, до чого вона веде, але сіла і почала її уважно слухати.
Ліда звернулася до Степана і запитала його, чи він не сприйме це як натяк, що він серед нас найбідніший, якщо ми дві відмовимося від своїх часток в спадщині на його користь.
Потім сестра подивилася на мене і запитала, чи я не проти.
Якщо чесно, то певне обурення в мені було, бо я собі думала, що ми спадщину продамо, а гроші порівну на трьох поділимо.
А тут сестра вирішила, що ми маємо все нашому братові віддати.
Але коли я побачила, як зрадів Степан, то відразу схвально кивнула головою, чим дала зрозуміти, що пропозицію сестри я повністю підтримую.
І знаєте, я жодного разу не пошкодувала, що ми зробили саме так.
Мамин будинок ми б не продали дорого, бо він старий, і від міста далеко. А так, Степан там облаштував наше родинне гніздечко.
Інша справа земля, ми б могли її дорого продати, але я радію, що ми не стали цього робити.
Весною ми приїжджаємо в село з своїми родинами і всі троє садимо город, а восени збираємо урожай.
Я дуже люблю ці дні, коли ми всі разом збираємося в селі, роботи на городі нас дуже зблизили.
Після важкого насиченого дня ми збираємося у мами на подвір’ї, смажимо шашлик, печемо картоплю, згадуємо дитинство, ділимося планами на майбутнє.
Я впевнена, що наше рішення не продавати спадщину, а все віддати молодшому брату, було правильним.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
