Коли ми з Тарасом одружилися, він вже був розлучений, так склалося в його житті.

Розлучилися вони зі своєю дружиною з її ініціативи, подробиць, особливо, я не знаю, чоловік не любить згадувати про це, але причини мені відомі добре.

На час їх розлучення, у них тоді був маленький синочок, якому був лише рік.

Зараз ми в шлюбі з Тарасом вже 10 років, виховуємо разом свого спільного синочка.

Хочу відзначити, що Тарас мій – дуже хороший чоловік та батько, добре забезпечує нашу сім’ю.

За всі ці роки нашого шлюбу, ніколи не виникало між нами якихось серйозних непорозумінь, чи питань, які б ми не могли разом узгодити і вирішити з ним спокійно.

Щиро кажучи, в моєму чоловікові мені подобається все, окрім його відношення до його дитини, його старшого сина у першому шлюбі.

Раніше, коли ще той хлопчик був дуже маленьким. я чоловіка збирала їхати до нього, сама купувала якісь речі для хлопчика, фрукти і давала гроші для нього, щоб чоловік синові своєму передав.

Тарас до нього їхав, але не тому, що хотів, а тому, що так налаштовувала його я, я його.

Чоловік аліменти і додаткові витрати на дитину платить, але особливо не лежить в нього душа до тієї дитини, не цікавиться його життям. Абсолютно.

Коли я його попрошу, Тарас подзвонить своїй дитині, а якщо нічого не скажу – сам і не набере його ніколи.

Ось уже рік, як Тарас зовсім не їздить до свого сина. Жодного разу не привіз його до нас додому, хоча я не проти, сама пропонувала йому привезти дитину до нас.

До чоловікових батьків хлопчик теж, після розлучення, жодного разу не приїжджав.

Розлучення у них було непросте, хлопчик теж це вже добре відчув.

У першої дружини Тараса складний характер.

Але яке це має відношення до дитини, як таке взагалі може бути?

Я з нею декілька разів говорила, казала, що нехай син приходить до нас з татом, я нормально ставлюся до цього абсолютно.

Але у неї якісь постійні відмовки: то не вийшло, то хлопчик не хотів, то до родичів поїхали, то ще щось за причину знайде.

А три роки тому у чоловіка і колишньої виникло якесь непорозуміння і вони після того зовсім не спілкуються.

Якось я спілкувалася з їх родичкою, вона каже, що син мого чоловіка дуже тягнеться до свого рідного дядька, адже зростає без тата всі ці роки і для нього важлива чоловіча підтримка.

Мені сумно від того, шкода дитину цю дуже, адже я сама мама хлопчика і розумію, який для мого сина важливий тато.

І, як би там не було, але то рідний братик мого синочка і я добре розумію це.

Я не знаю, як мені навчити свого чоловіка любити свою рідну дитину, адже для нашого синочка він найкращий тато в світі.

Мені непросто зрозуміти тараса. Яка тут може бути причина, що він так по-різному ставиться до своїх дітей?

Чому не дати частинку своєї любові і турботи своїй іншій дитині?

Можливо матусі підкажуть мені, бо на душі маю постійно неспокій через ту дитину, наче вона моя рідна.

Ну як тут правильно вчинити мені?

Фото ілюстративне.