fbpx
Життєві історії
Я у свого чоловіка друга дружина, коли ми одружувалися, то він вже розлучений був давно. Я знала, що ініціатором розлучення була його дружина. Але всієї правди про чоловіка я не знала, Тарас завжди казав, що не хоче згадувати ті часи

Коли ми з Тарасом одружилися, він вже був розлучений, так склалося в його житті.

Розлучилися вони зі своєю дружиною з її ініціативи, подробиць, особливо, я не знаю, чоловік не любить згадувати про це, але причини мені відомі добре.

На час їх розлучення, у них тоді був маленький синочок, якому був лише рік.

Зараз ми в шлюбі з Тарасом вже 10 років, виховуємо разом свого спільного синочка.

Хочу відзначити, що Тарас мій – дуже хороший чоловік та батько, добре забезпечує нашу сім’ю.

За всі ці роки нашого шлюбу, ніколи не виникало між нами якихось серйозних непорозумінь, чи питань, які б ми не могли разом узгодити і вирішити з ним спокійно.

Щиро кажучи, в моєму чоловікові мені подобається все, окрім його відношення до його дитини, його старшого сина у першому шлюбі.

Раніше, коли ще той хлопчик був дуже маленьким. я чоловіка збирала їхати до нього, сама купувала якісь речі для хлопчика, фрукти і давала гроші для нього, щоб чоловік синові своєму передав.

Тарас до нього їхав, але не тому, що хотів, а тому, що так налаштовувала його я, я його.

Чоловік аліменти і додаткові витрати на дитину платить, але особливо не лежить в нього душа до тієї дитини, не цікавиться його життям. Абсолютно.

Коли я його попрошу, Тарас подзвонить своїй дитині, а якщо нічого не скажу – сам і не набере його ніколи.

Ось уже рік, як Тарас зовсім не їздить до свого сина. Жодного разу не привіз його до нас додому, хоча я не проти, сама пропонувала йому привезти дитину до нас.

До чоловікових батьків хлопчик теж, після розлучення, жодного разу не приїжджав.

Розлучення у них було непросте, хлопчик теж це вже добре відчув.

У першої дружини Тараса складний характер.

Але яке це має відношення до дитини, як таке взагалі може бути?

Я з нею декілька разів говорила, казала, що нехай син приходить до нас з татом, я нормально ставлюся до цього абсолютно.

Але у неї якісь постійні відмовки: то не вийшло, то хлопчик не хотів, то до родичів поїхали, то ще щось за причину знайде.

А три роки тому у чоловіка і колишньої виникло якесь непорозуміння і вони після того зовсім не спілкуються.

Якось я спілкувалася з їх родичкою, вона каже, що син мого чоловіка дуже тягнеться до свого рідного дядька, адже зростає без тата всі ці роки і для нього важлива чоловіча підтримка.

Мені сумно від того, шкода дитину цю дуже, адже я сама мама хлопчика і розумію, який для мого сина важливий тато.

І, як би там не було, але то рідний братик мого синочка і я добре розумію це.

Я не знаю, як мені навчити свого чоловіка любити свою рідну дитину, адже для нашого синочка він найкращий тато в світі.

Мені непросто зрозуміти тараса. Яка тут може бути причина, що він так по-різному ставиться до своїх дітей?

Чому не дати частинку своєї любові і турботи своїй іншій дитині?

Можливо матусі підкажуть мені, бо на душі маю постійно неспокій через ту дитину, наче вона моя рідна.

Ну як тут правильно вчинити мені?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page