Я народилася і виросла в селі, жила з батьками і молодшим братом. Я була старша за Івана на 6 років, тому змалку була для нього нянькою, вихователькою, захисницею. Щойно почала працювати, то намагалася йому купити взуття та одяг. Батько у нас любив заглядати у чарку, і життя в дитинстві було непростим.
Відразу після закінчення школи я поїхала з дому, а Іван залишився, після армії брат відразу одружився. Народилися мої племінник та племінниця. Невістка не працювала, і як я зрозуміла, теж була любителькою заглядати у чарку. нашому У будинку з’явилася її сестра з дитиною. Мій брат багато працював, щоб усіх нагодувати та забезпечити. У результаті теж почав з ними вживати оковиту. Племінниця одразу після школи народила, а ось племінник закінчив університет.
На той час я вже жила за кордоном, поїхала на заробітки. Працювала на двох роботах, чим могла, допомагала батькам, братові, а особливо племінникам. Одяг, взуття та євро. Чим могла. Мені хотілося, щоб я мала рідних людей. Cвоєї сім’ї у мене не було, заміж я так і не вийшла. На чужині ой як не солодко.
У 53 роки брата раптово не стало. Мені про це повідомили чужі люди через соцмережу. Не племінники! Я не повірила. Тільки на другу добу племінниця повідомила. Я оплатила все, що належить. Замовила згодом дорогий пам’ятник. Після цього вислала багато грошей на весілля племіннику, адже крім мене допомогти йому було нікому.
І ось, 14 січня цього року, знову через соцмережу мені повідомляють, що не стало невістки. Племінники мовчать! Тільки на другу добу пізно ввечері дружина племінника надіслала коротеньке повідомлення, в якому сповістила цю сумну звістку.
Минув тиждень, другий, але племінники так і не списалися і не подзвонили мені. Потім я дізнаюся, що по нашій лінії родичів ніхто не був сповіщений, хоча дружили добре, шашлики, посиденьки.
Тобто я чужа людина, якій не треба знати, що відбувається? До речі, до батьківського будинку негайно заселилися брат і племінниця з дитиною моєї невістки, хоча половина цього будинку належить мені. По суті, зовсім сторонні люди!
Я три дні тому надіслала листа племіннику. І в ньому повідомила, що вони вчинили вкрай некрасиво. Не написали навіть мені та всім іншим смс про таку подію. Племінник мені відповів, що попросив дружину написати. Мовляв, що ще треба?
Ще кілька місяців тому я вирішила, що буду повертатися з заробітків додому, бо почуваюся не вельми добре, підтримувати своїх родичів, як колись, уже не можу. От я їм і стала непотрібною тіткою, з якою не треба рахуватися.
Не знаю, що робити з будинком – залишити все їм, чи забрати свою частку? Жити я там не планую, я купила собі квартиру. Якби вони поводилися зі мною по-людськи, я б без вагань переписала б все на племінника, а так не знаю, як правильно вчинити.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
