Я маю єдиного сина, Степан одружений, має свою сім’ю. Я ще відразу вирішила, що буду добре ставитися до своєї невістки, старатимусь уступити їй, щоб у нас були з нею хороші відносини, так усім буде добре. Я вважала, що дуже багато залежить від мудрості свекрухи і розуміла, що прийдеться нелегко. Та я уступлю, аби в родині все добре було.
Нещодавно я приїхала з села до Степана няньчити свою маленьку онучку, дітям потрібно було допомогти, адже невістка мала закінчити останній курс навчання в медичному інституті.
І якось так вийшло, що згодом я взяла все в свої руки, вся робота лягла на мої плечі. Невістка Ліда не заперечувала і навіть з радістю відсторонилася від всіх домашніх справ і турбот по дому.
Крім того, що я займалася дитиною, а онучка теж майже постійно була на мені, я готувала, прасувала, прибирала, після пухнастого кота мила підлогу щодня, адже шерсті було багато і скрізь, а в квартирі дитина мала. Я вам скажу, що за весь цей час я втомилася дуже, відпочивати було зовсім ніколи мені.
Але Ліда все одно мене не любила, завжди ставилася холодно, дивилася неприязно. Не знаю, чому я не влаштовувала свою невістку, адже так старалася в усьому. Я намагалася в усьому допомогти, робила, що могла, ніколи не дорікаючи їй у цьому, навіть коли я побачила, що вона взагалі відсторонилася від усіх домашніх справ. Якщо людина не розуміє, що вона – господиня, повинна теж щось робити по дому, як поясниш? Краще тихо робити все самій, і я так і робила.
І згодом, у мене стало складатися враження, що сама Ліда якось зовсім перестала цінувати мою допомогу. Постійно докоряти стала, все їй не так: то пересолила, то вчасно дитину не погодувала, то погано випрала, то мало на вулиці з коляскою ходила. Ми почали частіше сперечатися, якісь одні непорозуміння між нами.
Можливо, інша мати на моєму місці отак просто розвернулася і поїхала собі додому в село, але я так не можу зробити, бо знаю, що Ліді потрібно здобути хорошу освіту, щоб потім вийти на роботу і добре заробляти, бо синові буде важко утримувати одному свою сім’ю на одну зарплату, а грошей на няню і дітей зараз немає. Я про неї, як про дитину свою дбаю, але вона наче не бачить цього.
Виходить таке замкнене коло у нас.
Я все роблю для дітей, а вони цього не цінують. Невже невістка думає, що мені так дуже добре у них, встаю рано разом з ними, дитина маленька повністю на мені, їсти усім готую, сплю на кухні на маленькому дивані. А в мої роки це дуже непросто, я іноді вранці ледве встаю.
Зараз би жила в селі в своїй просторій маленькій хатині, і ніхто на мене не ображався б, а так, виходить, догодити нікому не можу. Можливо, роблю щось не так? Все частіше думаю їхати додому, хай роблять, що хочуть, а потім погляну на сина свого і таки шкода мені його.
Фото ілюстративне.
