fbpx
Життєві історії
Я маю сина й доньку. Павло живе з дружиною на сусідній вулиці, у хаті тещі. А Оксана поїхала в Польщу, гарно влаштувалася, вийшла там заміж і живе з чоловіком. На весілля нас не покликали, донька сказала, що я вже стара, зараз лише молодь подорожує. Обіцяла з зятем на Різдво приїхати до нас з батьком. Наближався день свята, я гарно скупилася, наготувала багато страв, та донька зателефонувала вранці, сказала, що не приїдуть, плани змінилися у них

Я маю сина й доньку.

Все життя ми старалися з чоловіком, працювали, як могли, щоб наші діти мали все необхідне, не гірше, ніж в людей. Багатою сім’єю ми не були, але жили в добрі та достатку, для села не погано.

Мій син, Павло, був спокійним, мовчазним, він все тримав в собі. Оксана була ж дівчиною говіркою, мала гарну вдачу, була красивою і люди тягнулися до неї.

З роками, я сама не помітила, як так сталося, я стала більше горнутися до доньки своєї, бо дівчинка, моя надія в майбутньому, як тоді я думала.

І коли вже діти підросли, я стала ловити себе на думці, що хочу жити з донькою, не хочу, щоб син мені приводив невістку додому, і так чоловіка свого на це налаштувала.

Тому коли Павло, наче відчував мій настрій, одружився і пішов жити в прийми до тестя з тещою, я видихнула з полегшенням.

Оксана тим часом жила з нами, ми її вчили, давали гроші, вона жила навіть в місті за наш рахунок, у неї все було добре і вдавалося легко.

Павло з невісткою, тим часом, подарували мені першого онука. Але я особливої якоїсь радості не відчувала, я була постійно зайнята думками про свою доньку, я хвилювалася, щоб вона вдало вийшла заміж, щоб в житті у неї все склалося якнайкраще.

Не дивлячись на те, що син з своєю сім’єю жив на сусідній вулиці, в моїх думках він був дуже далеко від мене. Теща з тестем були людьми не багатими, мали троє дітей, але мого сина вини прийняли дуже добре, завжди допомагали і в усьому підтримували.

Тим часом, Оксана сказала, що її подруги їдуть працювати і жити до Польщі і вона теж поїде. Думки моєї вона не збиралася запитувати, бо сама все вирішила. я, звичайно, дуже хотіла, щоб в неї все вдалося, але чомусь, завжди була впевнена, що донька хоче жити з нами, поряд з батьками, адже ми лише й жили заради неї, самі не зрозумівши, як легко віддалилися ще від своєї однієї дитини, свого рідного сина Павла, в якого була в же й друга дитина – маленька Соломійка.

Оксана поїхала, там вийшла заміж, там живе й досі. Не буду писати, що на весілля ми навіть запрошені не були. Родичам доньки і нашим сватам зовсім байдуже до нас з чоловіком. І я б з чоловіком з радістю поїхала в ту Польщу до доньки, хоча давно вже не молода і здоров’я не те, але мене вони жодного разу не запросили, а як натякала Оксані, то вона лише сміялася з мене, сказала, що зараз молодь лише по закордонах їздить.

Оксана обіцяла, що приїде цього року на Різдво з чоловіком до нас в село. Зятя я, до речі, теж жодного разу не бачила, лише на фото.

І люди, я лише тепер зрозуміла, що я жила не правильно. Моя душа мала розділитися навпіл, для двох дітей, а я всю себе присвятила лише доньці, і маю гріх великий, бо ще й свого чоловіка так налаштувала.

Невістка моя, до речі, дуже добра людина, свати теж душевні люди. І як мені прикро це усвідомлювати, але моєму синові пощастило з ріднею своєї дружини більше, ніж з рідними батьками.

Мені так важко це писати, але мій рідний синочок навіть освіти хорошої не отримав, бо ми з батьком не дали йому на це грошей, нічого для дитини не настаралися своєї.

За три дні до Різдва, я накупила багато подарунків, наготувала багато різних смачних страв, вперше за багато років запросила сина з невісткою і сватів до себе на гостину. Вони не відмовили. Прийшли цілою родиною. Які вони дружні і приємні люди, як мені бракувало цього. Вперше за цей час в моїй хаті було тепло і радісно. Ми з чоловіком віддали синові всі гроші, які відкладали Оксані на весільний подарунок, щоб він здобув гарну освіту, він ще молодий, у нього стільки всього ще попереду.

А Оксана так і не приїхала, навіть не попередила нас, зателефонувала лише вранці на Різдво, сказала, що в чоловіка справи, і вони мають святкувати з його батьками, бо вони не зрозуміють їх. Але я вже не засмучувалася, нехай живе, як хоче, аби їй добре було. Але тепер поруч з нами є люблячий і добрий син, якого ми більше ніколи не залишимо, адже він наша єдина надія і опора.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page