fbpx
Життєві історії
Я купила синові однокімнатну квартиру, а тепер невістка захотіла її продавати. Тісно їм стало вчотирьох в їхній однокімнатній, давайте, каже, продавати і розширюватися, але я не збираюся цього робити – нехай дбають самі

– З самого початку невістка зі мною не рахується, – розповідає пенсіонерка Лариса Богданівна. – Все сприймає насторожено. Будь-яке моє питання, типу «Як справи?» – вона розцінює як втручання в життя їх сім’ї. Дзвоню – не бере слухавку, і не передзвонює. Сама не дзвонить, мною не цікавиться.

Зате захотіла нашу квартиру продавати. Тісно їм стало вчотирьох в їхній однокімнатній, давайте, каже, продавати і розширюватися, але я не збираюся цього робити.

Невістка Софія дійсно серйозно ображена на Ларису Богданівну через квартиру. Зараз вони всією сім’єю, з чоловіком Іваном та двома їхніми дітьми-дошкільнятами туляться в крихітній однокімнатній, яку колись Лариса Богданівна купила спеціально для сина.

– Добре хоч розуму вистачило оформити власність на себе, а не на сина! – розповідає Лариса Богданівна.

– А то вони б мене зараз і не питали нічого.

Двокімнатні квартири в їхньому районі коштують зовсім ненабагато дорожче однокімнатних. Доплатити потрібно зовсім небагато, потрібну суму невістка може взяти у своїх батьків. І жити в людських умовах, хоча б діти в одній кімнаті, а батьки в інший. А не як зараз. Друга кімната їх з чоловіком і двома дітьми просто б врятувала і вирішила багато проблем, але Лариса Богданівна і чути не хоче про продаж однокімнатної квартири.

Перший раз син з дружиною підходили з цим питанням до матері ще два роки тому, коли в перспективі тільки думали про другу дитину.

– Ну це ж ваші онуки! – заявила невістка. – Їх комфорт. Невже ви не хочете, щоб вони жили в хороших умовах?

– Ну прямо свята простота! – зітхає Лариса Богданівна, згадуючи цю розмову. – Не для себе старається, а тільки для моїх онуків, ось так от! Звичайно, я відмовила. Кажу, вистачить і того, що ви живете кілька років, за оренду не платите, будьте вдячні і за це. А вона мені заявила знаєш що? Ну тоді, каже, онуків і не побачите, раз вам все одно як вони живуть.

– Чесно кажучи, ось анітрохи не засмутилася я від такої перспективи! – каже свекруха. – Не сильно і хотілося! Діти у них невиховані, неслухняні. Сваха іноді бере старшого на день, потім тиждень в себе приходить. А щоб їх двох взяти, про це й мови не може бути.

– А ви не допомагаєте?

– Я вирішила взагалі до них не втручатися, спостерігаю з боку! Невістка, звичайно, незадоволена, їй хотілося б, щоб я там днювала і ночувала, допомагала з дітьми. Як же так можна, я ж бабуся. Але у мене розмова коротка. Ледь що – згадую їй ту нашу розмову. Ти, кажу, мені онуків і показувати не хотіла, згадай! Мовчить.

Отож я вирішила так – дала все, що могла, а тепер нехай самі. І з квартирою, і з дітьми. А що, хіба я не права?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook