fbpx

Я дочекалася поки син прийде з роботи і повідомила їм, щоб вони шукали собі житло. Син дуже образився, сказав, що не чекав такого від мене та й ще перед Новим роком

Моєму синові тридцять два роки виповнилося минулого місяця. Він одружений, є однорічна дитина. Невістку звати Ксенія, їй двадцять вісім років.

Жити з невісткою під одним дахом я не захотіла відразу. Ксенія й сама не мала бажання жити зі мною, тож одразу після весілля молодь пішла жити на квартиру. Було оголошено, що копитимуть на квартиру.

Накопичення якщо й йшли, то дуже повільно. Чи то вони відпочивати поїдуть, чи то обновок накуплять, то телефони оновлять. Хоча зарплати в обох середні, не пошикуєш. Я на це все дивилася несхвально, але із зауваженнями не лізла – живуть на свої, у мене грошей не просять, а просто так повчати дорослих людей толку немає.

Трохи більше року тому на світ з’явився онук, продовжують вони жити на орендованій квартирі. Перші півроку все було нормально, а потім син лишився без роботи. Місце він знайшов нове, але там зарплата скромніша. Грошей стало бракувати. Тоді він і попросив їм тимчасово дати притулок у мене, щоб їм було трохи легше.

Діватись не було куди, довелося допомагати. Звільнила молодим кімнату, вони заїхали, ми стали жити. Перший місяць ми прожили душу в душу. Ксенія допомагала з прибиранням, готувала, ходила в магазин. Я ж допомагала з дитиною, коли була можливість. Просто я досі працюю і вдома буваю лише вечорами.

За комуналку я з молодих грошей не брала, та й продукти часто купувала я. Зрозуміло, що з грошима у них не густо. Нехай, думаю, збирають.

Але пообжившись, невістка почала показувати характер. Бувало, прийдеш з роботи – на кухні брудний посуд, їжі немає. А у неї відмовка одна – дитина з рук не сходила не встигла нічого. День, два, тиждень, два тижні. Весь цей час я сама мила посуд і стояла коло плити.

Одного разу я щось не дуже добре себе почувала, сказала невістці, що готова з онуком посидіти, доки вона щось приготує. Але невістка сказала, що їй ніколи. І знову я промовчала, останньою краплею стала телефонна розмова, яку я почула днями.

Я прийшла з роботи, вже традиційно подивилася на посуд, пішла переодягнулась і стала його мити. Ксенія ходила по квартирі та розмовляла по телефону. З цієї розмови я зрозуміла, що вона спілкується з якоюсь своєю подружкою.

– Ну, у нас можна зібратися на Новий рік, – говорила Ксенія, зовсім не звертаючи уваги на мене. – Та не знаю, я ще не телефонувала…

Я ледве дочекалася, коли вона закінчить розмову. Тут я поцікавилася, де це «у нас» вона збиралася збиратися і з ким.

– Та з подружкою. Ну а куди ми з дитиною підемо? Нехай краще до нас приходять. А Ви в кімнаті собі тихо посидите.

Я дочекалася поки син прийде з роботи і повідомила їм, щоб вони шукали собі житло. Син дуже образився, сказав, що не чекав такого від мене та й ще перед Новим роком.

Але він мене не слухав, коли я йому говорила, що Ксенія лінується, а я втомилася сама робити все по дому. Не раз говорила, між іншим. Син жартував, що я просто перетворююся на хрестоматійну свекруху. Отже, моє перетворення завершене.

Мені зовсім не соромно за вчинок. Я довго намагалася увійти в становище, але ні син, ні невістка цього не оцінили. А я не ломовий кінь, щоб їх тягти і навіть банальної подяки за це не отримувати. Я синові це коли сказала, він запитав «тобі що, спасибі щодня говорити треба». Не треба, було досить просто бути вдячними.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page