fbpx
Про жінок
Я часто бачу, як Людмила йде поруч зі своїм чоловіком. Я знаю, що вони живуть щасливо. Минуло так багато років, а я все чекаю того дня, коли вони розлучаться. Шкодую, що не розказав їй тоді правду

З Людмилою ми разом навчалися в університеті, знаю я її вже давно. Вона була найгарнішою дівчиною, з якою я колись був знайомий. Я закохався в неї з першого погляду, і, як виявилось, не я один. Вона дійсно була дуже симпатичною та розумно, Людмила подобалася багатьом людям. Вона просто притягувала своєю посмішкою, поглядом так як ніхто інший. Її не можна було назвати моделлю, вона не була не висока, трохи в щічках пухкенька, з маленькими ямочками. Я не знав як до неї підійти, як з нею заговорити, можливо я боявся, що вона просто не схоче мене навіть слухати. Багато хто намагався з нею зустрічатися, але вона жартувала лише, і говорила, що у неї все і так добре. Я думав, що у неї хтось є. Адже не може бути самотньою така красива дівчина, хоча ні з ким її ніколи не бачив.

Одного дня ввечері, повертаючись додому я йшов повз наш університет і побачив, як Людмила сидить на лавці і плаче. Я підійшов до неї, і намагався дізнатися що сталося, але вона просто плакала. Все-таки мені вдалося її заспокоїти і я запросив її на каву в кав’ярню, яка була поблизу університету. Вона розповіла, що розлучилася зі своїм хлопцем. Не знаю, чому я тоді нічого їй не сказав про свої почуття, в мене наче слів не вистачало, чи духу, напевно я злякався отримати відмову. Того разу в мене був єдиний, але такий реальний, шанс освідчитись їй. Коли ще у мене з’явиться такий шанс? Ніколи, все вже позаду!

Через деякий час вони помирились, він приїхав до університету з величезним букетом квітів, який Людмила не могла навіть обхопити руками. Зізнавався в коханні, просив вибачення. А ми всі стояли біля вікна, спостерігали за тим хлопцем, у кого вистачило сміливості і мовчки заздрили й шкодували, що не хтось з нас зараз на його місці.

А через рік Людмила вийшла за нього заміж, зараз у них щаслива сім’я, є син. А я так і залишився самотнім. Я зустрічався, звичайно, з іншими жінками, але жодну з них так і не покохав, можливо я так і не знайду ту єдину, яку зможу покохати так як Людмилу. Я розумію, що вона вже заміжня і, що в неї є маленька дитина, але все одно кохаю її до безтями. Часто бачу її з чоловіком і дитиною, вони виглядають дуже щасливими, а я не можу знайти собі місця. Не знаю, чи варто зізнатися їй? Роки минають, а в мене в душі лише вона.

Я картаю себе за те, але так чекаю, щоб вона розлучилася зі своїм чоловіком, я б прийняв її навіть з дитям. Але в них хороша та щаслива сім’я.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.