За своє життя я стільки разів чула і читала, що не варто лізти, куди не потрібно, але жіноча цікавість перемогла – і тепер я не знаю, що робити.
З чоловіком ми разом живемо у шлюбі вже 5 років. У нас двоє маленьких дітей. Всі ці роки я була твердо впевнена, що мій чоловік – найкращий чоловік на світі і найкращий тато для наших дітей. Я, також, була впевнена, що я – єдина та кохана жінка в його житті – найулюбленіша і найкраща.
Мій чоловік працює з раннього ранку і до пізнього вечора, він дуже старається для мене і дітей. Він нас повністю забезпечує, і ми ні в чому не маємо потреби. Звичайно, я добре розумію й те, що йому треба відпочивати від роботи і ніколи не вимагаю, щоб він сидів з дітьми, сама роблю всю домашню роботу і відпускаю його провести час з друзями.
Нещодавно він ходив з друзями відпочивати, прийшов вже під настроєм і відразу ліг спати. І тут засвітився екран його телефону – прийшло СМС. Раніше я ніколи не брала телефон свого чоловіка, звички такої у мене навіть не було, тому що повністю йому довіряла, а тут як на зло подумала: може хтось із друзів, у справі якійсь важливій.
Те, що я побачила потім, дуже мене засмутило. Там було фото молодої дівчини, яка дивно посміхалася. Я довго думала і не витримала – зателефонувала дружині одного з друзів, який теж мав відпочавати з моїм чоловіком в той вечір, і дізналася, що ця сім’я у батьків гостювала, і нікуди з друзями її чоловік не ходив, і навіть не збирався. Тоді, я подумала: ну, може, цей просто не пішов, адже їх збиралося 7 осіб, хтось же таки пішов. І я почала обдзвонювати інших, яких знала. Виявилося, ніхто нікуди не ходив в цей вечір, і всі ті люди вдома. Мені так незручно стало.
Я довго думала: як так? Де ж тоді був мій чоловік? Невже у нього може бути інша жінка? А як же я? А як же наші діти? А якщо, раптом, він захоче нас кинути і піде до неї, що я буду робити? Адже у мене немає свого житла, немає освіти, ну, крім школи, і я ніколи не працювала. Він мені відразу, коли ми одружилися, сказав, що його дружина повинна сидіти вдома і виховувати дітей. Я була в такому розпачі, що не передати словами. В голові було купа питань, а відповіді на них я не знаходила.
Тепер, я сиджу, плачу і не знаю, як бути? Запитувати у нього боюся – боюся дізнатися правду. Дружини, яким я дзвонила, напевно розкажуть своїм чоловікам, а вони в свою чергу скажуть моєму чоловікові, що я все знаю. А раптом, він захоче зі мною розлучитися, це що, мені тоді доведеться йти працювати, а як же діти, де будемо жити? Ну що йому не вистачає? Вдома завжди чисто, на столі завжди смачна та свіжа вечеря, діти доглянуті, ну що ще треба?
Як я зараз шкодую про все, ну навіщо я полізла в цей телефон, не даремно кажуть розумні люди: не треба брати чужі речі, менше знаєш – краще спиш. Дуже не хочу, щоб моя сім’я зруйнувалася.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
Популярні статті
- Мама щодня мені стала скаржитися, що втомилася, ще недобре їй і, хоча їй до пенсії рік, я сказала звільняйся, ми тобі з чоловіком даватимемо гроші. Мама звільнилася, їй стало легше, а я стала з чоловіком економити на собі, щоб було з чого їй допомагати. А якось, зовсім випадково, дізналася, що вона невістці гроші дає
- Брат з невісткою надумали продати мамин будинок, мені віддати мою частку, а маму в такому випадку вони заберуть до себе. Але я проти цього. Цей будинок – мамин, і він їй потрібен, це її куточок на цій землі, де все зроблено з любов’ю, тому я не дозволю його зараз продавати
- Коли Наталка їхала в Італію на заробітки, свою доньку залишила на матір в селі. Роки минали, вона трохи грошей їм висилала, але 100 чи 200 євро в місяць, бо в селі багато не треба жінці старій та дитині малій. А потім Наталка дізналася від людей, що донька її заміж виходить і поспішила в Україну. Подарунок приготувала і думала, що рідні дуже зрадіють розкоші такій
- Тато нещодавно мені з села подзвонив, мовляв, мама занедужала, приїжджай, доглядати будеш, важко вже їй. Я спочатку стала речі збирати, а потім зупинилася – не поїду до неї, хай там що хочуть люди говорять, а в мене життя своє
- Ювілей у мене був наприкінці березня. Я приїхала додому і зібрала всіх дітей і внуків за святковим столом. Спочатку все було більш-менш, але потім вони знову зчепилися за гроші. Кожен вважав, що йому дісталося найменше. Настрій вони мені добряче зіпсували. Тепер я думаю, що робити далі