Одружуватися треба тiльки з кохання. Великого, щирого, випробуваного i вiчного. Так я думала у 12 рокiв, у 17, i навiть тепер у глибинi душi сподiваюся, що саме цей орiєнтир — найбiльш правильний.
Бо саме кохання допомагає об’єднати людей в одне цiле, поступитися своїм егоїзмом, подолати першi побутовi труднощi… А якщо кохання нема — то й шлюбу не буде. Але, здається, мої друзi всерйоз взялися розвiювати мої iлюзiї. От уже третя пара повторює той самий сценарiй: одружилися через велике кохання, а вже за кiлька мiсяцiв, як кажуть, фiнiшували достроково — понесли документи на розлучення.
I от Василь, уже розлучений чоловiк, повчає мене: “Не кохання головне, а те, яка людина поруч. Якщо трапиться така вперта, як Людка, на шлюбi можна хрест ставити! Дружина має чоловiку пiдпорядковуватись, слухати, що вiн каже, поважати голову сiм’ї. А все решта можна вiдкоригувати: там пiдправити, тут перевиховати… Я тепер буду в пошуках нареченої дiяти як скульптор: оцiнювати матерiал i думати, що можу з нього вилiпити.
Щось схоже на своєму весiллi говорила нам, подругам, i Вiрка, яка виходила замiж за хлопця, який, на думку всiх до неї небайдужих, анiтрохи їй не пiдходив. Маленький, скромний, тихенький — сiрий “мишк”, та ще й вiйськовий. А Вiрка ходила щаслива: “Головне — що вiн мене дуже любить. А все решта з часом прийде. Я його вимуштрую, вiн у мене ще генералом стане, от побачите!”
Ми Вiрцi на слово вiримо. Вона з тих людей, що гори перевертають, тож змiнити на краще одного переляканого вiйськового їй цiлком до снаги.
“Задатки у нього цiлком здоровi, можна лiпити!” — отак по-дiловому пояснювала вона нам. Тиждень тому була я у Вiрки в гостях. “Мишк” уже виглядає значно респектабельнiше, та й поводиться солiднiше. Може, й справдi варто орiєнтуватись на “задатки”, а там уже лiпити з того, що є — те, про що мрiєш?
Курси домогосподарства
Олексiй i Катя одружилися, коли їм було по 20 рокiв. Усе вдало збiглося: вони закохалися до нестями, а його бабуся заповiла двокiмнатну квартиру…
Вирiшили замешкати разом, та мама рогом вперлася: нерозписаних i через порiг не пущу, не треба менi розпусту розводити. Довелося нести заяву в рацс.
А вже за пiвроку Олексiй жалiвся моєму братовi: “Не уявляв, що все так вийде. З Катьки господиня просто нiяка. Їсти зварити вона не вмiє, верх її талантiв кулiнарних — добитися, щоб готовi пельменi не розварились.
Макарони в неї пригорають, сосиски трiскаються i розвалюються, жах! На снiданок пропонує менi пластiвцi з молоком, наче якiйсь дiвчинцi-блондинцi, а не мужику здоровому!
Я мрiяв, що у нас буде дiм — затишне гнiздечко. Чисто, спокiйно, з кухнi смачно пахне… А що маю? Повну мийку брудного посуду зранку i ввечерi — бо вона її мити не буде, мийний засiб їй, бачте, шкiру рук ушкоджує. Та вона, здається, все ж бiльше клопочеться про те, щоб лак з нiгтiв не злiз.
Пiдлогу теж нiколи не протре. I скiльки б я їй претензiй не висловлював — реве, не слухає нiчого! Або обнiматися лiзе: “Я тебе так любцяю-любцяю”. Я намагаюся її перевиховати, але поки що результат нульовий. Так уже втомився вiд цiєї боротьби, що навiть згадати не можу, як то воно — кохати”…
Не чула, що радив мiй брат, але я обурилася. Ще б: Олексiй багато говорив про те, яка Катя невправна. Цiкаво, чи поспiшає вiн для неї снiданок приготувати? Або допомогти лад у квартирi навести? Упевнена, що нi!
Хлопцевi лише 21, а вiн просто зациклився, не на кохану увагу звертає, а за посуд та пiдлогу воює.
“Молодi люди, вступаючи в шлюб з кохання, дуже рiдко домовляються, наприклад, про розподiл сiмейних обов’язкiв, — коментує ситуацiю психолог-консультант Алла Потапин. — Не обговорюють вони й своїх очiкувань щодо ведення господарства. Але ж цi проблеми вилiзають нагору, щойно мине ейфорiя вiд того, що вони вже цiлодобово разом. I побут дуже часто убиває кохання.
Якщо в пари виникають такi проблеми, я насамперед раджу обдумати, чому вони вирiшили свого часу жити разом. Чого прагнули насамперед? Бути завжди поруч, розважатися, допомагати одне одному у складних ситуацiях… Якщо ж чоловiк насамперед хотiв здобути в особi дружини домогосподиню, треба було насамперед цю вимогу обумовити з нею, з’ясувати, чи погоджується вона на такий розподiл ролей i чи взагалi здатна вести господарство.
А чи хоче дружина зараз “перевиховуватись”? Можливо, вона не старається бiльше iти назустрiч побажанням Олексiя, бо вiдчувається приниженою та зневаженою? Вона до нього — з обiймами, а вiн — iз повчаннями, нотацiями.
Чи вiдчуває вона, що її кохають, що її приймають навiть отаку неiдеальну? Якщо жiнка вiдчуває психологiчний дискомфорт, то ж чи захоче створювати затишок i комфорт в оселi? Нi!
У такiй ситуацiї тиск i намагання “перевиховувати” не допоможуть, тiльки завадять. Якщо люди хочуть зберегти стосунки, їм термiново слiд сiдати за стiл переговорiв, озвучувати претензiї одне до одного, очiкування та бачення спiльного майбутнього. Може, за цими скандалами про посуд чи пельменi ховається щось бiльше, а саме — небажання продовжувати стосунки?
I тодi всi недолiки та прагнення перевиховувати — тiльки симптом, а не сама проблема…”
Порода проявиться
Оля виходила замiж у 18 рокiв. Коли стояла у весiльному платтi бiля вiвтаря, аж свiтилася вiд щастя: ще б, її взяв за дружину вiдомий у мiстi молодий полiтик, талановитий, перспективний. Вiн був старший на 10 рокiв,
Оля вважала його своїм кумиром. Слухати його промови могла цiлими днями, захоплено з усiм погоджувалася. Але коли Андрiй запропонував одружитись, трохи здивувалася. Вона нiколи не помiчала, що вiн у неї закоханий. Може, просто не мав часу як слiд продемонструвати свої почуття? Тепер точно надолужить, мрiяла дiвчина.
Але почуття так i не з’явилися. Оля старалася в усьому догодити коханому чоловiку, крутилася навколо нього i так, i так, однак вiн не поспiшав вiдповiдати такою ж палкiстю. Навпаки, старався нею керувати: купував їй iнший одяг, анiж той, до якого вона звикла, постiйно у товариствi чи на вулицi вимагав вiд Олi бути дорослiшою i “не вимахуватись”, викорiнював у неї “шкiдливу звичку” до стрибкiв iз парашутом. Дiвчинi болiла його байдужiсть, i вона робила все, аби тiльки завоювати його любов, почути добре слово. Ну просто точнiсiнько так само, як у ранньому дитинствi!
Сподiвалася, що з часом все владнається. Поки не почула розмову свого чоловiка з другом.
Олi спочатку здалося, що вони говорять про полювання. Принаймнi, термiни там були цiлком вiдповiднi. “Там породу одразу видно було”, — зауважував друг.
“Так, — погоджувався її коханий. — Тiльки тому я й вирiшив, що вона варта зусиль. Якщо правильно виховувати, з породистого щеняти можна гiдну мисливську собаку виростити. А ростити треба “пiд себе”, навiщо мучитися з помилками чужого виховання? Тому я й узяв її такою малою. Вона така наївна у свої 18, слухає мене, вiдкривши рота. Але нiчого, обтешеться, а я її вже вiдполiрую”.
Бiдолашна аж занiмiла вiд здивування. Це ж про неї говорив її чоловiк! У такому зверхньому, насмiшкуватому тонi, наче й справдi про пса чи якусь циркову тваринку! Обуренню Олi не було меж. Кохання наче рукою зняло. Коли вiдкрилася правда про характер їхнiх стосункiв, прийняти рiшення про розлучення було легко. Та Оля не поспiшала повiдомити про це Андрiя, задумала помститись.
Одного дня, у розпал урочистого балу в мерiї “породисте щеня” у всiх на очах почало… гавкати. Стрибала на руки до чоловiка, лизалася, намагалася укусити. А коли вiн iз перекошеним обличчям витягував її з залу, ще й кричала: “Добрий хазяїн не б’є свою собаку! Той, хто б’є собаку, псує її! А я хороша собака, породиста!”
Про той випадок у мiстi довго плiткували, а Андрiй постiйно вигадував вiдмазки на кшталт поганого самопочуття дружини.
“Шлюби, заснованi на прагненнi одного з подружжя володiти iншим, часто зазнають краху, — коментує психолог Алла Потапин. — Одна рiч, якщо така ситуацiя складається вiдповiдно до характерiв чоловiка i дружини, хтось схильний домiнувати, iнший — коритися. Якщо ж той, хто прагне домiнувати, робить ставку на свiй старший вiк чи бiльший досвiд i береться за “виховання” дружини без її вiдома, з часом це проросте цiлим букетом проблем.
Зокрема, кiлька разiв я стикалася з ситуацiєю, у якiй старший хлопець, який мрiяв узяти за дружину цнотливу дiвчину, “вирощував” її для себе з 14-15 рокiв. Спершу такi дiвчата пiд опiкою почуваються дуже щасливими. А коли дорослiшають, починають усвiдомлювати, що iншi чоловiки не гiршi, анiж їхнiй, що вони могли б мати з кимось кращi стосунки.
Iнодi це завершується iнтрижками на сторонi — жiнки, якi все життя лише одного чоловiка бачили, вирiшують урiзноманiтнити свiй досвiд, поекспериментувати. У таких випадках ще кажуть “не нагулялася”. А iнодi стосунки з “вихователем” розривають, усвiдомлюючи, що таких манiпуляцiй прагнуть невпевненi у собi чоловiки, якi свого часу зазнали поразки в коханнi. Вони вважають, що молодша i слабша психологiчно партнерка не завдасть їм болю, i “вихователю” вдасться стати фактично богом-царем у її маленькому свiтi”.
Ключ до успiху — взаємоповага
“Життя разом, у шлюбi чи цивiльному союзi — це i є процес взаємного виховання, — говорить психолог. — Так чи iнакше, але стикаючись iз вимогами партнера, висуваючи власнi, приймаючи тi чи iншi рiшення, зважуючись на дiї, ми одне одного поступово змiнюємо. Правда, не завжди за планом i не завжди на краще. Однак якщо є спiльне розумiння мети стосункiв, якщо є бажання порозумiтися, почути одне одного i зробити все можливе, аби партнеру велося добре — процес взаємовиховання йтиме успiшно.
Ключ до порозумiння у будь-яких стосунках — взаємоповага. Якщо партнери поважають рiшення, дiї, думки одне одного i власне з цiєї позицiї ведуть дiалог, взаємне життя нагадуватиме процес огранки дiамантiв: зайве зiтреться, проявляться рiвнi блискучi гранi, людина зробить ще кiлька крокiв до самовдосконалення. Кохання i спiльне проживання — це завжди шанс для обох стати кращими, треба тiльки ним скористатися.
Читайте також: ЧОМУ РОЗПАДАЮТЬСЯ СІМ’Ї?
