У шлюбі я вже 20 років, ми з чоловіком живемо окремо у власній квартирі.
Житло нам подарували батьки чоловіка ще на весілля, то ж відразу після одруження ми пішли жити в нову трикімнатну квартиру.
Чесно кажучи, я про таке навіть не мріяла, адже виросла я в селі, в дуже скромних умовах.
Мої батьки жили доволі бідно, і просто не мали змоги мені чимось допомогти.
Я поїхала в місто вчитися, і там зустріла свого майбутнього чоловіка.
Він – єдиний син у своїх заможних батьків, тому для нього мама з татом все наперед приготували.
Свекри мої – дуже хороші люди, вони прийняли мене як рідну доньку, і я їм за це справді неймовірно вдячна.
А для мого чоловіка батьки – то взагалі святе.
Всі ці роки всі свята ми проводимо у свекрів, так захотів мій чоловік, і я завжди погоджувалася.
Чоловік мені завжди нагадував, що ми маємо бути вдячні його батькам за все, що вони для нас зробили.
На Різдво, на Великдень, і на інші великі свята ми їхали до батьків чоловіка, і я ніколи не задумувалася над тим, як себе в цей час почувають мої батьки, адже я в них також єдина донька.
Я взагалі з батьками бачуся дуже рідко, все на них не вистачає часу.
А мама з батьком у мене дуже скромні люди, вони мають невелику господарку – обробляють город, тримають курей, так що їм самим вистачає, і ще мені вони постійно передають продукти з села.
Я батькам телефоную кілька разів на тиждень, бо роки летять, і вони не молодіють.
Вчора я мамі подзвонила, а вона мені сказала, що батько трохи занедужав. Але відразу заспокоїла, що він йде на поправку, щоб я не хвилювалася.
Вночі я не могла заснути, згадувала своє дитинство, як мама з татом намагалися зробити все від них залежне, щоб я була найщасливішою дівчинкою.
Мама завжди пекла для мене найсмачніші булочки, а тато часто ходив зі мною на прогулянки в ліс чи до річки.
І в той момент я справді почувалася найщасливішою, бо відчувала любов мами і тата.
Вранці за сніданком я сказала чоловікові, що в цьому році я на Великодні свята їду до своїх батьків.
Чоловікові моя ідея не сподобалася, він нагадав, що його батьки нас чекають, і дуже засмутяться, якщо ми не приїдемо.
Але я таки зроблю так, як задумала – поїду до своїх батьків, я думаю, що вже пора за 20 років.
Та мені не хочеться псувати стосунки з чоловіком, підкажіть, як йому пояснити, що ця поїздка для мене дуже важлива?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.