fbpx
Життєві історії
Восени до мене в гості прийшов син з невісткою. Вони стали натякати, щоб я продала дачу, їм дуже гроші потрібні. Дача у мене гарна, але це все, що залишилося мені після чоловіка і я відмовила дітям. Вони пішли і телефонувати мені перестали. Я тоді подумала, що вже немолода, як хочуть той будинок, нехай беруть і покликала їх до себе

Я розумію, що час назад повернути не можна, але хочу порадитися, можливо, ще можна щось змінити в моєму випадку. Справа в тому, що я багато років вже прожила на цьому світі, але такий необдуманий вчинок все ж таки зробила, про який шкодуватиму до кінця життя.

Почалася моя непроста історія кілька років тому – син мій єдиний надумав одружитися. Моя думка врахованою не була – привів додому дівчину, сказав, що це його наречена.

Майбутня невістка мені якось ще відразу не сподобалася, поводила вона себе зарозуміло, до мене практично не зверталася. Син теж змінився на очах – раніше виявляв мені більше поваги та часу, після одруження буркне просто щось собі під ніс, і все, змінився просто на очах.

Весілля ми справили не гірше, ніж у людей, на це пішли всі мої заощадження за багато років, я дуже старалася, щоб синові лише добре було. Чоловіка давно немає, тому вирішили, що молоді поки поживуть у мене, а з часом підшукають собі квартиру, щоб самостійно проживати, так краще буде для всіх. Пішли вони від мене всього через місяць – невістка заявила, що жити зі мною не хоче, що це не для неї, хоча я догоджала їм у всьому – готувала, прала, прибирала, робила всю роботу в домі, все було на мені.

Прожили Михайло з Оленою лише рік на орендованій квартирі, а потім стали натякати мені, що пора про поповнення в родині подумати, а ось даху над головою вони свого не мають – відкладених з весілля грошей і трохи накопичених коштів на своє житло не вистачало. Я вже немолода, частенько недобре себе почуваю, адже роки беруть своє, пенсії ледве-ледве на найнеобхідніше вистачає, але намагаюся відкласти хоч якусь там копійку, щоб допомогти своєму синові. Онуків я очікувала з нетерпінням, дуже вже хотілося поняньчитися на старості років з дітьми мого сина, послухати дитячі голоси в порожньому будинку, не даремно люди говорять, що онуків завжди люблять більше ніж дітей, про них і дбають краще, адже з віком більше цінуєш своїх близьких людей.

Були якось син з невісткою в гостях, почали натякати мені на продаж дачі – що саме такої суми, яку я отримаю, коли продам її, не вистачає дітям до покупки своєї власної квартири. Дача у нас велика, чоловік раніше на керівній посаді працював, встиг задовго до того, як його не стало вибудувати великий будинок на мальовничій ділянці, там всі зручності є і опалення хороше, на тій дачі можна жити цілий рік, адже взимку можна гарно грітися. Поруч там і великий ліс, і красива річка. Я там щоліта проводжу, городик висаджую, сад хороший біля будинку. Свої овочі, консервація – непогана підмога, не доводиться витрачатися на продукти.

Про продаж тієї дачі я навіть думати боялася, адже це єдине, що залишилося у мене, як спогад про мого коханого чоловіка. Не погоджувалася я на їх вмовляння, але невістка надала єдиний аргумент – народжувати не буде, поки у них не з’явиться своя власна квартира. Посперечалися ми навіть, майже місяць не дзвонили мені ні мій син, ні невістка і не приїжджали жодного разу до мене.

Думала я, думала, сумувала, і зважилася, вирішила – продам свою дачу, нехай молодим буде добре. Скільки там мені вже потрібно в ці роки? Приїхали в той же день, коли повідомила їм про своє рішення. І невістка моя добра така відразу стала, як ніколи раніше, і син спілкувався, як колись.

Діти мої самі продаж тієї дачі організували, покупця за декілька днів знайшли, якось все так швидко відбулося, що я й не зогледілася. Грошей я за продаж дачі так навіть і не побачила, ні копійки не взяла, все син з дружиною залишили собі.

Не пройшло й багато часу, як вони купили квартиру, а мене навіть на новосілля не запросили. Дзвінки від них припинилися зовсім, коли я дзвоню, відповідають на питання тільки “так” або “ні”, ось і все їхнє спілкування. Коли запитала про онуків, невістка навіть засміялася – типу, молода ще вона, рано їй народжувати поки, кар’єру зробити потрібно спочатку і пожити в своє задоволення, плани у них зараз виходить такі.

Сиджу тепер сама вдома і так сумно мені на душі – ні сім’ї, ні дачі, ні онуків. Ось скажіть – що мені тепер робити? Як мені далі бути? Як повернути прихильність своїх єдиних рідних, адже крім них у мене більше нікого немає? Ну що я зробила не так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page