У Марії не було причин нарікати на життя, бо мала щасливу долю – вийшла заміж по любові, у сім’ї панувала злагода. Із чоловіком Ростиславом виховували двох чарівних донечок. Старша вже восьмий клас закінчує, а молодша — шостий.
Чоловік зранку пішов на роботу, Марія провела його до воріт і вернулась у дім. Донечки пішли до школи, і Марія спішно зібралася на роботу. Мимохідь кинула погляд у дзеркало і сама собі усміхнулась. Ще й досі струнка і вродлива. Вийшла з хати і стрімко закрокувала шляхом до сільської ради, де працювала секретарем. За матеріалами
Біля сільради вже зібралося кілька працівників.
— Доброго ранку всім! — приязно кивнула колегам. Ті дружно відповіли, проте Марії здалося, що вони трохи дивно на неї дивляться.
— І тобі доброго! — улесливо заторохкотіла прибиральниця Клава — перша пліткарка й вигадниця у селі — а тоді притьмом слідом:
— Оце, Марійко, хотіла щось тобі сказати, та не знаю, як…
Марія насторожено подивилася на співрозмовницю – це вже, певно, якусь вигадку у вуха внести хоче, подумала Марія. Знає ж усі новини в селі. А ще й свого докладе — і така карколомна історія виходить, що куди тим телевізійним мелодрамам!
— Та кажіть уже, Клавдіє! Чого в собі тримати?
— Ох, Марійко! Учора твого Ростика бачила… Цілісінький день вашу куму Надьку в машині возив. Туди-сюди, туди-сюди… А згодом додому завіз і до самого вечора там сидів… На власні очі здріла…
Марія аж здригнулася від почутого. Знала ж бо добре свою куму. Ще замолоду розійшлась із чоловіком, лишилась сама з двома дітьми. Та недовго сумувала. Невже тепер і Ростика причарувала? Не може такого бути. Досі не помічала за ним, щоб задивлявся на інших жінок. Завше їй повторює, що кращої в цілім світі не знайде. Це, мабуть, Клава знову щось вигадала! Але десь глибоко в душі ворухнулася підозра.
Клавдії сказала, щоб не заважала працювати, і випроводила її із кабінету. Занурилась у роботу — це відверне від надокучливих думок. Того вечора Ростик прийшов з роботи пізно. Марія зустріла чоловіка крижаним поглядом, та він цього не помітив.
— Привіт, сонечко! — чоломкнув дружину в щоку. — Сьогодні не день, а справжня божевільня. Все не так. Чого вартий лише приїзд районного начальства! Якби ж хоч іще щось тямили в агрономії. А то тільки командують — і на тому все… Марудили нас аж до сутінків. За весь день не мав часу навіть чаю випити. Що в нас на вечерю? Я такий голодний… Але спершу перевдягнуся.
Ростик пішов до кімнати, а Марія неочікувано для самої себе гукнула чоловікові вслід:
— А що — Надька хіба не годувала?
Ростик вернувся на кухню і витріщився на жінку.
— Ти чого, Маріє?
— Та нічого… Просто люди в селі балакають, що куму нашу возиш цілий день… Може, поясниш?
— Цікаво, що я маю пояснювати? Те, що твого хрещеника Тараса потрібно було в районну лікарню відвезти? Я не думав, що маю за подібне виправдовуватись… І відколи ти стала сільські плітки слухати?
В очах чоловіка було стільки прикрого подиву, що Марія аж осіла на стільчик. Плечі в жінки здригнулись. З очей потекли сльози.
— Пробач, — схлипнула тихо.
Ростик підійшов, обійняв кохану за плечі.
— От тобі й маєш! Ще нам тільки сліз не вистачало… Я так зрозумів, що буду голодним сьогодні?
Вона миттю підхопилась, витерла заплакані очі, усміхнулась.
— Хіба ж бодай колись таке було? Іди перевдягайся. Сьогодні в нас — борщ із варениками. Твоїми улюбленими…
За кілька хвилин усією сім’єю вечеряли, жартували. Донечки весело сміялись, Ростик підморгував Марії. А згодом голосно сказав:
— Немає на світі жінки ліпшої за вашу, дівчата, маму! І ніхто більше не вміє готувати такий смачний борщ і такі чудові вареники…
Відтоді Марія вирішила, що більше ніколи нікого не буде слухати, бо сімейний спокій набагато важливіший, ніж людські пересуди.
Ірина ЯСІНСЬКА
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
