Лариса – моя колишня невістка. Вони з Андрієм розлучилися, але я тут до чого. Ми перестали спілкувалися, я пробувала після їхнього розлучення налагодити стосунки з Ларисою, намагалася якось організувати спілкування з онуком, але що ти! Невістка до дитини взагалі доступ закрила.
Я не знаю, чого вони там з сином вирішили розійтися, але я точно нічого поганого їй не зробила, а вона мене просто викреслила і з свого життя, і з життя онука.
Інша раділа б, що у дитини є бабуся: посидіти, допомогти, подарунок онукові подарувати. У мене й інші онуки є. А у Ларисиного сина бабусь немає. І ось як усе обернулося через її безглузду гордість.
Андрій мій вісім років одружений вдруге. У другому шлюбі ростуть дві дівчинки 6 та 4 років. З Ларисою вони розлучилися 11 років тому. Олегу, синові Андрія від першого шлюбу цього року виповнюється 14 років.
Лариса – людина складна, вона сирота, виросла в дитячому будинку. Інших родичів у неї немає, інакше б у дитбудинку не опинилася. Характер непростий, горда, все їй здається, що її образити хочуть.
У сина була і є спадкова квартира, яка дісталася йому від бабусі. Зараз Андрій живе там із другою дружиною та доньками. Коли Андрій одружився з Ларисою, та відмовилася йти в двійку категорично, мовляв, у неї своя квартира є.
Напевно боялася, що я приходитиму, перевірятиму холодильники і чистоту під обідком унітазу, а воно мені треба? До другої невістки приходжу, коли мене вже дістануть, що я їх зовсім забула. Але у Лариси і квартира від держави є. Маленька, однокімнатна, яка їм за програмою спеціальною належить. Там із сином моїм вони й жили.
Жили, як розуміла, молоді не дуже добре. Лариса могла образитися на дрібницю, мовчати тижнями. У будь-яких словах оточуючих їй бачився прихований сенс. При цьому, і господиня вона, м’яко кажучи, не дуже: одяг дитини не завжди був чистим, сама йде, на вулиці сухо і ясно, а чоботи в засохлому бруді.
А Андрій мій зовсім інший: життєрадісний, душа компанії, на підйом легкий, з людьми привітний. І… не вжилися. Коли Олежику виповнилося три роки, Андрій від дружини пішов. Пояснив, що більше не може жити, наче чавунною плитою притиснутий.
І все, як Андрій речі перевіз, так нас від Олега відгородили. Син ще якось намагався спілкуватися із сином, але Лариса такі концерти влаштовувала, що мало не було. Потім руки опустив, платив аліменти та й годі. А за два роки одружився, доньки народилися одна за одною.
Якось я онуку подарунок принесла на 4-х річчя, а Лариса двері відчинила, сама вийшла на майданчик, пакет із подарунком полетів до 1-го поверху, а я була м’яко кажучи, відправлена у відомому напрямку. Розвернулась і пішла, я не на смітнику себе знайшла. А після я вже онука тільки в соцмережах бачила у колишньої невістки.
Я вже на пенсії, але влаштувалась працювати наглядачем у музей. Якось у групі школярів я побачила свого старшого онука. Хлопчик спокійно пройшов повз, а одна з колег пояснила, що ця екскурсія із соціально-реабілітаційного центру. Того самого, де опиняються діти із сімей, які потрапили у важку життєву ситуацію.
На наступний день я побігла в опіку з’ясовувати, що сталося. Мені пояснили, що мама Олега хворіє, тому вона написала заяву про те, що її син потребує соціальної допомоги. Інших родичів у хлопчика немає, Лариса їм сказала, що вона не знає, де шукати батька хлопчика.
Я відразу до сина з цією інформацією подалася, вирішила порадитися, що робити. Хлопчик батька не знає, у сина у двійці дружина, дві доньки, а мене попередили, що підліток складний, навіть на обліку перебуває.
Син відповів, що не знає, яким виростила колишня дружина Олега, ризикувати ні він, ні його дружина не хочуть. Я в якійсь мірі розумію сина та невістку.
До себе внука забрати теж не варіант. Йому 14, він мене не пам’ятає. Мені 70 років, хіба я встигну за ним? Я його не виховувала, він вже на обліку числиться, хіба я зможу його контролювати, виховувати, стежити за ним?
Але я хвилююся, якщо раптом Лариса не вийде з цього стану? Нікого ж у хлопця більше немає, так і повторить долю матері? До дитбудинку піде?
Але, якби вона нас із сином від Олега не відлучала, він би не опинився в такій ситуації, він би взагалі, можливо, був би іншим. А зараз я виправляти те, що чужа жінка наробила не можу, стара я вже, сил не вистачить.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
