Так склалося, що мій батько був одружений двічі. Я – його дитина від другого шлюбу. З першою дружиною у батька життя не склалося, але в тому шлюбі народилася теж донька, моя старша сестра Валерія. Мама Валерії, колишня батькова дружина, мала досить специфічний характер, то ж сестра часто втікала від неї до батька, тобто жила з нами.
Моя мама, яка для сестри була мачухою, не мала нічого проти, любила її як рідну. Валерія приходила до нас вечорами після школи, на вихідних залишалася, всі канікули жила у нас. Мама навчила її готувати, шити, в’язати. Коли Валерії було десять років, її мати вдруге вийшла заміж і народила ще одну дитину. Щоб вона не заважала, Валерію відправили жити до нас на постійній основі. До рідної матері сестра повернулася у випускному класі.
А потім так вийшло, що у вісімнадцять років Валерія народила дитину. Хлопець відразу її кинув, мати і вітчим сказали, що їм не потрібна чужа дитина. Валерія знову переїхала до нас. Моя мама повністю їй допомагала: вставала ночами до татового онука, гуляла з ним, підкидала гроші на харчування та одяг. Сестра не працювала до самого садка.
Мама навіть прописала її з дитиною у нас в квартирі. Житло тільки мамине, тато свою квартиру залишив своїй колишній дружині. Це не офіційно, бо насправді в судовому порядку татова половина залишилася за ним.
Моя мама завжди ставилася до моєї старшої сестри як до рідної, за що тато був їй дуже вдячний. Через якийсь час Валерія влаштувалася на роботу, там вона зустріла Максима. Коли малюкові було чотири роки, Марина і Максим з’їхалися.
Ще через рік справа дійшла до весілля. Мама купила Валерії весільну сукню, допомогла все організувати. Сестра і її наречений купили квитки на відпочинок, літак був через два дні після весілля. Дитину брати з собою вони не стали, попросили мою маму посидіти з онуком. Мама звичайно погодилася.
Батьки приготували для Валерії ще один подарунок: двадцять тисяч гривень. Але день перед весіллям сестра подзвонила татові і сказала йому, щоб він приходив один, без мене і мами. Так захотіла рідна мама Валерії.
Тато сказав, що нікуди не піде. Але мама його відрадила, сказала, що донька ще молода і всього не розуміє. Батько вручив гроші Валерії відразу після реєстрації шлюбу і поїхав додому до нас з мамою.
Те, що мама не була запрошена на весілля, не завадило Валерії привезти дитину на час медового місяця, як вони і домовилися раніше. Вона посміхалася, як ні в чому не бувало, розповідала заплаканій мамі чим його годувати. Якби тата не було вдома, то дитина залишилася б у нас. Але тато був. Він виставив свою дочку, разом з дитячими речами і онуком. Порадив відвезти внука до рідної бабусі.
Валерія раптом згадала, що вона з дитиною тут прописані, тому вона взагалі може прийти сюди жити, і ніхто їй не завадить. Тато її випровадив і зателефонував колишній дружині, поставивши ту перед фактом: якщо вона не умовить Валерію виписатися від нас і прописатися до неї, то він продасть свою половину квартири, в якій вони з молодшою дитиною і другим чоловіком живуть.
Після цього Валерія перестала з нами спілкуватися. Татові вона сказала, що у неї більше немає батька. Ще вона розповіла про те, що завжди не любила мою маму, а мене ніколи не вважала своєю сестрою.
Вже пройшло кілька місяців, а мама досі не може зрозуміти, що вона зробила не так: приймала, дбала, любила, не ділила нас на свою і чужу. Тато вважає винним себе: каже, що треба було бути класичним «недільним татом», а не тягнути Валерію до нас додому. Може тоді б донька виросла більш вдячною.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
