fbpx
Життєві історії
Важка провина

– То що там кажуть карти?, – зазирнув через стіл Микита.

Стара ворожка сумно зітхнула, пильно глянула йому в очі – ніби голками вколола.

Чоловік від несподіванки аж здригнувся.

– За тобою провина. Важка, мов кам’яна брила. Хочеш мати везіння та щастя – маєш усе виправити. Ти тій дівчині багато наобіцяв і нічого не виконав. Понесла вона образу на той світ з собою. Тому й не ладиться в тебе в житті.

– Якій ще дівчині? – вирячив очі чоловік, а за спиною холодом війнуло.

– Ти добре знаєш, про що я кажу. А зараз – іди…

Ватяними ногами Микита видибав на вулицю. Клята стара вiдьмa, нічого не приховаєш! Не треба було приходити сюди. Якби не дружина – нізащо б не погодився на таку авантюру. Провина, бачте, не дає йому жити! Ніби він один такий помилився в молодості. Та таких історій – безліч!

Микита прикипів очима до дівчинки-лозинки. Як танцює! Стало раптом так гаряче і солодко водночас. Аж у горлі пересохло. Прокашлявся і спитав у товариша:

– Хто ця чорнява циганочка?

– Точно в ціль! – розсміявся Сашко. – Це старого Петра онука. Ну, того, що на краю села живе. У нього ще величезні виноградники. Вино сам виготовляє і продає. Кажуть люди, що він циган. Колись одружився з дівчиною з нашого села. Та рано овдовів, дочку має. Гулящу, як кішка.

Вона років десять тому лишила йому малу дитину, а сама повіялась у світ. Більше її ніхто не бачив. А дід сам ростить онуку, пилинки з неї здуває, так що ти на Мар’яну не задивляйся, бо старий ноги поперебиває.

Микита криво посміхнувся. Рішуче попрямував у бік дівчини.

– Дозвольте запросити вас на танець.

В очах Мар’яни застрибали бісики. Мовчки подала руку. Торкнувся тоненьких пальчиків – жаром обсипало.

Кілька тижнів довелося побігати йому за гордою циганочкою. Врешті таки добився свого. Кохав її у густих виноградниках діда Петра.

Та літні канікули закінчилися і Микита збирався в дорогу, завтра за ним приїдуть його батьки автівкою.

Хтось тихенько постукав у вікно. Це була його Мар’яна – сама за ним бігає! А Сашко казав, що нічого не вийде.

Не дивлячись їй в очі тихо сказав:

– Нам не треба більше бачитись. Все скінчено. Побавились у любов – і досить.

– Побавились? Я вагітна!, – прошепотіла ледь чутно.

Микита завмер.

– А до чого тут я? – вдавано безтурботно кинув.

Вона гордо випросталась і відважила йому міцний ляпас.

Наступного дня Микита поїхав із села аж до наступного року.

– Ти про Мар’яну забудь і нічого не розпитуй. Бо якщо старий циган дізнається, що ти звів зі світу його онуку, – буде біда., – хрипко мовив Сашко, стишуючи голос, коли Микита вперше після року приїхав в село.

– Вона після твого від’їзду пoвicuлacя у винограднику…

– Що?! Чому ти мені нічого не повідомив?

– Навіщо? Ти свою справу зробив.

Життя захопило у вир буденних клопотів. Погане забулося, заховалося за сімома замками. Аби ніхто не знав і не міг побачити. Та й самому волілось не згадувати. Навіщо? Що було – те минуло. Життя триває.

Перше одруження не принесло втіхи. Дружина зраджувала, то ж не став терпіти. Друге теж не задовольнило. Цього разу жінка виявилася аж занадто прісною і нецікавою.

Розлучився, жив розгульним життям, зваблював жінок, брав від життя найкраще. Доки не зустрів Оленку – скромну дівчину, молодшу на 8 років. Уперше по-справжньому закохався. Незабаром і весілля відгуляли.

Усе в стосунках ладилося, але не давало спокою те, що немає діточок! А хотілося дуже сильно! Щоб обіймали маленькими рученятами, називали татом. І ще бентежило, що ніяк не може звести кінці з кінцями. За що не візьметься – провал.

Мабуть, від безвиході й того, що дружина врешті не витримає і покине його, Микита й погодився на поїздку до воpoжкu.

Читайте також:  Серце матері

По дорозі додому від воpoжкu Микита весь час мовчав. Лише вдома трохи прийшов до тями і все ретельно обміркував. Усе-таки доведеться шукати якийсь рятунок. Треба сходити до церкви, поставити свічку за упокій душі Мар’яни. А може, якось і саме все залагодиться.

Зрештою, він нікого не вбuвaв. А якщо людина вирішила вкоротити собі віку – то це лише її гріх. До чого тут він.

І справді, з такими думками жити стало легше, та чи зменшить це тягар його провини?

За матеріалами: І. Ясінська

Related Post

facebook