Зазвичай о 8:30 вечора я даю своїм двом дочкам-підліткам такий собі застережливий поcтріл. А в 9 вечора я вже відкритим текстом кажу: «Вам пора йти в свою кімнату». Я говорю це майже щовечора. І кожного разу вони сперечаються: «Чому ми повинні лягати спати в 9? Ми вже не маленькі!»
«Вам не обов’язково лягати спати, ви можете займатися чимось іншим у своїй кімнаті – але прошу вас піти з вітальні. Ми з мамою не бачили один одного весь день, скучили, і це наш час, ми хочемо поспілкуватися». Джерело
Дівчата звісно закочують очі і фиркають, однак ідуть до своєї кімнати.
Чесно кажучи, це правило існувало у нас вдома з незапам’ятних часів. Ми є батьками ось уже 15 років, і ніколи не було такого, щоб діти займали весь наш час повністю протягом всього дня. Так, звичайно, ми дуже багато займаємося ними – але не 24 години на добу. Ми любимо наших дітей, і, безумовно, вони відіграють важливу роль в нашому житті. І ми завжди будемо підтримувати їх і допомагати їм.
Але, є ще «ми». Наші відносини. І ми все ще повинні приділяти увагу тому, щоб ці відносини залишалися міцними, близькими і здоровими. І ось чому це так важливо:
Здоровий шлюб є наріжним каменем сім’ї.
Наріжний камінь вашої сім’ї – не ваші діти. Вони – частина фундаменту і велика частина всього, але не вони тримають на собі всю цю конструкцію. Найважливіша частина – це ви і ваша дружина, чоловік, партнер. І ваші діти дивляться на вас, беруть з вас приклад і, звіряючись з вашим досвідом, вибирають свій напрямок.
До того як з’явилися діти, були «ВИ» — ваша пара.
Спочатку дітей не було. Спочатку ми закохалися один в одного, разом прогулювали заняття, базікали до ранку по телефону (він тоді ще висів на стіні, і у нього був довгий шнур), і врешті-решт вирішили залишитися разом назавжди. Ми були на початку. І ми затіяли всю цю сімейну історію. І тільки після цього з’явилися наші прекрасні діти. І ми страшенно цьому раді і вдячні, тому що вони дають нам стільки світла і радості. Але наш союз священний. І саме цю сакральність ми повинні з усіх сил охороняти.
Після того як діти виростуть, ми залишимося удвох.
Ніщо не триває вічно. Наші діти скоро виростуть і вилетять з гнізда. Не знаю, як ви, але я особисто не збираюся плекати своїх 30-річних дітей і виділяти їм ще одну кімнату – нехай живуть самостійно.
Так ось, коли вони поїдуть від нас, заведуть свої сім’ї і будуть ростити своїх дітей, мені б хотілося, щоб наші відносини з дружиною залишилися такими ж міцними і близькими, як на самому початку. І для того, щоб забезпечити собі подібне майбутнє, ми повинні працювати над стосунками вже зараз. Саме наші відносини, а не наші діти, повинні бути пріоритетом.
Нам треба показати дітям достойний приклад
Як я вже говорив, діти дивляться на нас і беруть з нас приклад. Саме в нас вони вчаться, як треба вибудовувати і підтримувати відносини. Я часто кажу: «Виховувати потрібно дорослих, а не дітей». Не знаю як ви, але я б хотів, щоб мої діти виросли з нормальним здоровим ставленням до побачень, закоханості і сім’ї.
Саме тому здорові відносини з моєю дружиною є для мене пріоритетними – адже діти вчаться, дивлячись на нас. Тому дружина для мене на першому місці, а діти – на другому. На дуже близькому до першого, другому – але все ж другому.
В кінці дня всі ми буваємо втомленими і напруженими. І так, ваші діти потребують вас, вони дуже важливі. Вони на важливому другому місці після вашої дружини. Не друзі, не колеги, не товариші по захопленнях і хобі. Діти і дружина. І ви повинні піклуватися про дітей, але в першу чергу – дбати про збереження хороших відносин у вашій парі. Коли діти бачать, як батько любить їхню маму, і як мати цінує батька, вони набувають впевненості в тому, що вони теж любимі, важливі і цінні, вони набувають впевненості в навколишньому світі.
Ми живемо в божевільному графіку. Справи-справи-справи. І постійно діти – ми приділяємо дітям море уваги. Саме тому рівно о 9 вечора кожного дня я прошу своїх дітей піднятися до себе в кімнату. Саме тому ми з дружиною кілька разів на місяць обов’язково плануємо побачення і виходимо кудись удвох. Тому що це важливо. Тому що першими з’явилися «ми».
Автор: Майк Беррі
