В супермаркет Валентина забігла за продуктами. Красива жінка з довгим білявим волоссям привернула її увагу. І враз, Валя застигла на місці, бо в красивій незнайомці вона впізнала Жанну. Зараз, менше за все хотілося бачити саме її.
Олесь – її перше кохання ледь не з першого класу. Але тоді майбутній чоловік був зайнятий цією Жанною. І після закінчення школи вони збирались одружитись. Та білявка поїхала в Прибалтику до родичів. А коли повернулась, то віддала Олесю каблучку, подаровану на заручини. За матеріалами.
Пояснила, що мовляв там, за кордоном, познайомилась з іншим й закохалась. Олесь був у відчаї, ходив немов примара. І тоді Валя скористалась ситуацією. Відволікала його від важких думок, словом, робила все, щоб коханий забув Жанну і бодай якось звернув на неї увагу…
Коли стало зрозуміло, що Валя чекає дитину, Олесь, як справжній мужчина, запропонував вийти за нього заміж. Сімейне життя протікало тихо й спокійно, без потрясінь. Минуло декілька щасливих років і Валентина вірила, що чоловік зовсім забув свою першу любов. Та тепер колишні страхи повернулися назад. І так хотілось вірити, що Жанна приїхала до рідного міста ненадовго, і Олесь не довідається про її приїзд…
Ввечері чоловік прийшов з роботи у доброму настрої, захоплено сказавши:
– Валюха, ти не повіриш, – зрадів Олесь, – Жанна є в місті. Мені зателефонував Микола. Він запрошує нас до себе в гості на неділю. Ще прийде кілька наших однокласників…
Валентина намагалася щось вигадати, щоб не йти на цю вечірку. Та все ж пішла, довго чепурилась, одягнула дорогу сукню і нові босоніжки. Жанна ж прийшла у протертих джинсах й футболці. І виглядала просто королевою. Олесь, здавалося, дивився на неї сяючими очима, не відриваючи погляду. Нічого не змінилось, накручувала себе Валентина, Олесь як і колись жартував з Жанною, вони згадували спільні шкільні пригоди. І це їй зовсім не подобалось. Додому подружжя йшло мовчки.
Наступного дня Валя запитала Олеся:
– А де чоловік Жанни?
– Не знаю. Вона чомусь нічого про нього не розповідала.
«Звичайно, думала Валентина, вона ж непостійна у своїх почуттях. Напевне рідний чоловік їй набрид, от і приїхала сюди за її Олесем». З кожним днем Валя відчувала, як віддаляється від чоловіка. Ревнощі не давали їй спокійно жити. Минав час. З розповідей чоловіка Жанна зовсім не збиралась нікуди виїжджати. Та все ж одного дня Олесь повідомив:
– Жанна просила, щоб завтра я її відвіз на вокзал. Ти, сподіваюсь, не проти?
– Ну, звісно, – зціпивши зуби відповіла Валя.
Біля п’ятої години вечора подзвонив Олесь, повідомив, що приїде о восьмій. Але не приїхав. Години минали. Валя нервово міряла кроками кімнату з кутка в куток, чекаючи Олеся. Згодом намагалась зателефонувати чоловікові, та він був у зоні недосяжності. Нарешті серед ночі почула, як Олесь відмикає двері.
– Ти мені зрадив? – відразу накинулася на чоловіка.
– Що ти кажеш? – жахнувся Олесь.
– Зізнайся у цьому, прошу, – продовжувала Валя.
– Заспокойся. Жанна хотіла поїхати поїздом до чоловіка… Він зараз у лікарні. Я вирішив, що сам відвезу її до столиці. Зрозумій, їй зараз дуже тяжко.
– Не обманюй мене, – не вірила дружина.
Олесь тоді сильно образився. Навіть спати ліг окремо. Ніч в обох була безсонною. В голові у неї пульсувало слово зрадник і з очей капали сльози відчаю. Його ж не залишали болючі думки, що все – це кінець. Немає довіри, немає й сім’ї…
А вранці зажурений Олесь, щоб не розбудити синочка, тихо почав розмову:
– Нам потрібно спокійно поговорити і у всьому розібратися. Що відбувається, Валю? Останнім часом я не впізнаю тебе, ти дивно поводишся.
– Це ти винен. Тому що завжди чекав на її повернення, – стримувати слова Валентині було несила.
– Неправда, – заперечував Олесь, – усі ці роки я любив лише тебе. Свої почуття до Жанни залишив у минулому. Та виявляється, ти мене зовсім не знаєш. Мабуть, час збирати свої речі.
– Ти йдеш до неї? – не вгавала дружина.
– У неї є чоловік, – майже кричав Олесь і похапцем складав речі у валізу. – А Жанну я давно не люблю. Це вже забута історія, про яку не варто згадувати. Кохаю лише тебе. Зрозумій, для мене є тільки ти і наш малий Андрійко… Емоції вщухли. Валентина подивилась в Олесеві очі. Такі щирі та рідні, взяла його руку:
– Пробач мені, коханий. Не йди, – просила Валя. – Соромно, що образила тебе своїми безпідставними підозрами і марними ревнощами. Я ж люблю тебе і не хочу втратити…
Зібрану валізу вони розбирали разом, плануючи своє спільне майбутнє…
Оксана ВОЛОШИНА.
Фото ілюстративне – svadebka.
