В житті за все доводиться платити, і, зроблене нами в молодості, може відгукнутися через багато років зовсім не так, як очікувалося. Головне пам’ятати, що всі наші вчинки рано чи пізно матимуть наслідки.
Дмитро вже вкотре заходив на Настусину сторінку в “Однокласниках”, роздивлявся фото її та дочки, писав, що красиві, чекав відповіді, але даремно. Невже досі ображається? Це ж стільки років спливло, могла б і пробачити… А жінка й не сердилася, просто давно викреслила його зі свого життя, вчинила так, бо по-іншому і не можна було. За матеріалами
Колись за тим самим покликом Настя кинулася в його обійми, тоді здавалося, що зірки зійшлися над її долею і щастя триватиме вічно. Вона вірила, що світ складається лише з добра і краси, а в людях переважають чесноти. Дмитро її не розчаровував, був ніжним, захоплено дивився у вічі, робив компліменти, подарунки…
Але все закінчилося одного яскраво-сонячного дня. Настусі щось нездужалося, від того й настрій підупав, а тут прибігла Валя – її подруга. Розщебеталася про різні дрібниці, а тоді й каже:
— Позич мені спортивний костюм, бо свій забруднила, а є нагода по черешні поїхати.
— Добре, бери, я все одно нікуди не піду. А хто кличе?
— Та, не будь надто цікавою…
Настя не образилася на останню фразу, бо що їй до того, з ким там Валя поїде збирати черешні. Одначе байдужість зникла, коли почула знайомий гуркіт Дмитрового мотоцикла і побачила, як Валя в її костюмі прожогом кинулася до хлопця. Він допоміг дівчині зручно вмоститися та й повіз її… по черешні…
Ось так упала з Настусиних очей рожева плівка оманливого щастя. Реальність виявилася сірою і брудною… За кілька днів лікарка приголомшила її звісткою про те, що вона чекає дитину. Дмитро на з’являвся, тому дівчина вирішила, що буде ростити дитину сама, якщо так судиться.
Коханого зустріла випадково на вулиці, сказала новину, а у відповідь почула:
— Нічого не хочу знати. Я ще не нагулявся, і дитина мені не потрібна.
Згодом Дмитро поїхав з села. Приходила Валя, просила пробачення, казала, що не знала про дитину. Настя мовчала, тому Валя, нічого не почувши у відповідь, пішла.
А Настуся у певний час народила донечку. Зламавши гордість, повідомила про це батьків хлопця, бо Дмитрової адреси не знала. У відповідь отримала лист про те, що він давно знайшов іншу, дочку визнавати не хоче. Особливо допекли Настусі рядки, написані рукою Дмитрової матері:
— Не ти перша, не ти остання. Є того цвіту по всьому світу. Рости дитину, вона — твоє щастя, а на нашу допомогу не сподівайся…
Саме тоді довіра остаточно покинула Настусину душу. Надлюдським зусиллям волі вона примусила себе забути Дмитра. Залишилася матір’ю-одиначкою. Працювала, виховувала донечку. На чоловіків дивилася як на потенційних зрадників, а тому, якщо хтось і намагався залицятися, відразу давала зрозуміти, що нічого у нього не вийде.
Багато років Настя прожила одна, дочка виросла. І ось, коли збігло стільки часу, через Інтернет її знайшов Дмитро. Пише, пропонує спілкуватися, хвалить красу донечки, яку побачив на світлині. І так майже щодня надходять від нього нові повідомлення.
Але Настя мовчить, воліє не відповідати. Навіщо? Все вже в минулому. Про що зараз можна говорити? Давня образа зникла, але в серці її для нього немає місця, є лише великий слід від колишньої зради.
Майя ЛОШКАРЬОВА
Фото ілюстративне – funon.cc.
