Я в батьків старша донька, у мене ще є молодший брат Павло.

Коли я вийшла заміж, поїхала до чоловіка жити в місто, а брат молодший залишився жити з батьками в селі. В тата з мамою хата досить велика, світла, простора. Тато сам її колись ще в молоді роки будував. Він у нас дуже добрий господар, тому там місця завжди вистачало всім.

Коли брат одружувався, грошей у нього особливо не було, адже він в селі працює, багато там не заробиш, тому ми з батьками вирішили, що зробимо весілля в дома, так буде дешевше і родину усю зможемо ми запросити.

Я тиждень тоді жила в батьків. Прибирала, поралася по господарству, поки батьки робили свої справи, а потім ще й кухарці та коровайницям їсти допомагала готувати. Я робила все, аби у брата було свято гарне.

Ольга, майбутня наша невістка, щодня майже приходила до нас, вона в сусідньому селі жила, але жодного разу нічого не допомогла, нічого не подала. Просто сиділа собі і все.

Я ще тоді здивувалася, але думаю, можливо людина соромиться, адже в чужому обійсті і сама ще дуже молода.

Загалом зіграли весілля, я наступного дня допомагала наводити лад, а потім ми з чоловіком поїхали додому. Брат з дружиною стали жити в батьків.

Ми з чоловіком та дітьми приїжджали до батьків на свята. І жодного разу я не бачила, щоб Ольга щось допомагала по господарству, навіть на стіл накривала мама сама. Ну невістка тоді чекала дитину, думала я. мало там що – людина береже себе.

Але з роками нічого не міняється. До батьків ми приїхали на початку літа в гості, мама тоді прийшла з городу, я теж весь день допомагала їй. Прийшли до хати, стали готувати обід. Невістка навіть на кухню не вийшла, зате перша сіла обідати за стіл.

Я тоді не витримала і кажу:

– Олю, ти не в місті живеш, а в селі. Батькам допомагати потрібно, вони не молоді. Ти цілими днями вдома, не працюєш, на все готове прийшла, і молоко п’єш і м’яско їсиш.

Невістка встала з-за столу, щось ще мені невдоволено сказала і більше з кімнати не вийшла. Так ми з нею посперечалися вперше.

Через місяць знову ми були у батьків, знову Ольга навіть за холодну воду не береться, лише батьки з братом щось роблять. Тато й мама мої працьовиті люди, спокійні та добрі. Я знаю, що вони нічого невістці не скажуть, тому знову сказала їй сама. Щоб Ольга бралася до роботи. І Знову це закінчилося суперечкою.

Перед тим як їхати додому, до мене підійшли мої батьки і тато сказав, що вони живуть спокійно та мирно, а коли приїжджаю я – в них непорозуміння лише суцільні якісь. Просили більше Ользі не дорікати. Я була так здивована цією розмовою.

А в суботу приїхала в село копати картоплю. Невістка з хати навіть не вийшла. Батьки і брат лише з нами на городі були. Мама вже немолода, ледве несе відро повне картоплі, але на городі з ранку до ночі була.

Я вже не знаю, як мені бути. Брат сам обрав собі долю, а мені шкода батьків. Та моя родина й мене слухати не хоче. Їм краще, щоб Ольга нічого не робила, але вони мирно жили. Я їй так нічого й не сказала, а коли повернулася додому, важко стало на душі.

Чи правильно зробила, що змовчала, чи краще привчити ту жінку до роботи таки треба було?

Фото ілюстративне.