Марія сама виховує дитину, як тепер прийнято говорити – мати-одиначка. У свідоцтві про народження її сина в графі «батько» стоїть прочерк. Марія живе з дитиною у батьків в їх двокімнатній квартирі. Власне, вийшло так, що майже з самого початку Марія знала, що малюка буде виховувати одна. Добре, що хоч у складний момент її підтримали батьки.
– Виростимо! Діти – це радість! – сказали вони.
Ростити малюка втрьох виявилося легко і приємно. Мама, чистюля і відмінна господиня, готувала на всю збільшилася сім’ю і тримала будинок в чистоті. Тато забезпечував матеріально. Власне, так і було завжди, з дитинства Марії, і змінювати щось зараз нікому і в голову не приходило.
Чесно кажучи, Марія кілька разів поривалася зварити суп або вкласти гроші в сімейний бюджет, але батьки з посмішкою відхиляли її ініціативу:
– Ну ось ще! – обурювався батько. – Щоб я у тебе «дитячі» гроші брав? Навіть не вигадуй! – Тепер сиди ж з дитиною! – говорила мама. – Я ввечері прийду, і все зробимо.
Марія ніяк не могла зрозуміти молодих мам, з якими спілкувалася в парку і на дитячому майданчику. Невже вони так вже втомлюються від дітей і від побуту? Дивно. Адже начебто переважна більшість живуть з чоловіками. Марія ось без чоловіка, і то з усім справляється.
Через деякий час Марія вийшла на роботу, мама звільнилася і почала сидіти з онуком. Не в ясла ж його віддавати.
Так і жили. Бабуся водилася з онуком, дідусь заробляв гроші, Марія теж працювала, бо непрацююча мама-одиначка – це дивно. Внесок Марії в сімейний бюджет був символічним – батьки принципово не погоджувалися брати її гроші. Так, іноді купувала що-небудь «до чаю».
Єдине, мабуть, питання, по якому Марія ніяк не могла досягти консенсусу з батьками – право на особисте життя і спілкування з чоловіками. – Мало тобі того, що було? – в один голос заявляли мама і тато. – Ні? Ну а чого тоді? Займайся дитиною. Він тебе цілий день не бачить… Ти – мати! Про себе тепер забудь.
Мама телефонувала Марії по сім разів на дню з різними питаннями, і це ніби як було теж виправдано – адже мама сиділа з сином Марії, мало що могло трапитися. Тому мамині питання «коли повернешся?», «Хто дзвонив і навіщо?», «Чому пізно?» – виглядали цілком закономірно. Мамі й справді треба знати, де Марія і які у неї плани. Хоча б для того, щоб планувати, на яку годину подавати вечерю.
З роками контроль ставав суворішим. Марію опікали нарівні з сином-школярем. Чому не відразу відповіла на дзвінок, що ще за нова подруга, з ким тільки що говорила в такому тоні і який це «Андрій Іванович» у неї в мобільному. Мама скептично цікавилася, що можна сорок хвилин робити в магазині, тато о десятій вечора приїжджав за нею на корпоративи, і обоє батьків сходилися на тому, що відпочити можна тільки вдома, в колі сім’ї.
Як тільки на горизонті у Марії з’являвся який-небудь чоловік, або просто батькам здавалося, що «хтось є», мама з татом моментально мобілізовували і робили все, щоб повернути дочку в сім’ю.
– У мами знову вчора “швидка” була, – говорила подрузі Марія. – Мабуть, з Давидом зустрітися знову не вийде…
– Твоя мама просто хоче, щоб ти сиділа вдома, – відповідала подруга.
– І що? – питала Марія. – Кинути маму? Ні! Я поговорю з Давидом, він зрозуміє… Зрештою, зустрінемося через тиждень, невелика проблема. Давид розумів, входив в положення – раз, другий, десятий. Поки нарешті не знайшов іншу подругу з менш проблемною в плані здоров’я мамою.
– І як там твій Давид? – невинно питали батьки через деякий час. – Щось ти давно про нього не говориш? Та що ти? Ось так-то, а ми тобі відразу говорили… Всі вони, дочко, однакові, бачиш – що Давид, що Дмитро…
Останнім часом Марія вже навіть не намагається нічого робити, покірно повертається після роботи додому і разом з мамою дивиться телевізор в суботу. Батьки мають рацію, вдома спокійніше і краще, в сорок років женихів шукати вже непристойно, та й чужа дитина, до того ж великий хлопчик, звичайно, нікому не потрібен.
Вона тепер уже не живе, а доживає життя, забувши про себе, ніби ровесниця своїм сімдесятирічним батькам. І нескінченно віддає свій дочірній борг…
Фото ілюстративне – freepik.
