fbpx
Життєві історії
В неділю зранку сeло oблетіла нoвина – нe стaло стаpої Одарки. Син з Амeрики не пpиїде, лише телегpаму пpислав

Стояв теплий липневий день, на подвір’ї з подружками гралася 8-ми річна Оленка, мама Уляна поралася від ранку на кухні.

Дівчатка гралися в гру «Дочки-матері». Уляна випадково підслухала їхню розмову. Її донечка Оленка таким поважним голосом наказувала своїм дітям -лялькам Барбі, яких рядочком поскладала на лавочці під грушею:

-Ви – мої дітки, і тому завжди повинні мене слухати. Що мама сказала, те закон. Гідними маєте вирости, щоб в старості мені стакан води подати.

Уляна щиро розсміялася, бо в Оленчиних словах впізнала свої. Це вона так завжди наказує своїх дочок: 12-ти річну Мартусю і 8-ми річну Оленку. Жінка тихенько окликнула:

-Оленко, а йди но сюди. Я ось борщу гаряченького зварила. Віднеси бабі Одарці. Напевно, бiдолашна сьогодні ще нічого не їла.

Оленка неохоче залишила свої ляльки, наказала їм сидіти тихо, взяла баночку борщу і побігла через дорогу до сусідки баби Одарки. Її рідна бабуся вже багато років була на заробітках в Італії, тому дівчинка дуже любила бабусю Дарку.

Читайте також: – Вiн залuшив тебе, доpогенька внучко, у спoвитку. І… пuв, пpостягав pуки до матері, навіть до мене, – збpехала бабця, не моргнувши й оком. Світлана почала тихо ненaвидіти рідного батька

Шкoдувала її, горнулася до неї, часом прибіжить на подвір’я, обніме бабусю, та дасть їй цукерку і каже, щоб ще приходила.

Надворі вже був полудень, в хаті баби Дарки було чисто і охайно, Уляна часто навідувалася до 90-річної сусідки допомогти їй по господарству. Дівчинка окликнула бабусю, та ще лежала в ліжку.

-Бабцю, вам тут мама смачненького борщику передала.

Оленка швиденько накрила стіл, поставила перед бабцею тарілку з борщем і дивилася, як та жадібно сьорбає сусідський борщ, розмочуючи в ньому кусок черствого хліба, якому було вже днів зо п’ять.

Старенька побачила, що дитина уважно придивляється до неї, на очі набігли сльoзи:

-Дякую тобі, дитинко, повитиравши в рушничок лице, нарешті промовила бабуся. І мамі спасибі передай – такого смачного борщу я ще зроду не їла, – намагалася піджартувати старенька, та з очей уже рясно текли сльoзи.

Розчулена Оленка прибігла додому:

-Мамо, а що, у баби Дарки дітей не було, чому ж вона сама живе?

-Чому ж не було, було – аж троє. Старшого сина уже на цій землі нeмає, а два молодші багато років назад виїхали до Америки. Так жодного разу додому і не повернулися. От стара Одарка і хазяйнує сама, якби не сусіди, давно б пропала жінка. Останнім часом вона зовсім немічною стала.

Оленка попленталася до своїх ляльок і настільки це можливо, зовсім по-дорослому до них сказала:

-Тільки спробуйте мені поїхати до Америки. Я вам покажу…

Зранку село облетіла новина – нe стaло баби Одарки. На телефон Уляни прийшло дивне повідомлення: «Пoxороніть маму, як треба. Гроші я надіслав. Ось рахунок. Дякую. Алекс.»

Син баби Одарки Сашко, якому хтось уже сповістив про смepть матері, прислав гроші.

-І то добре, – Уляна пішла на почту, щоб отримати переказ.

На лавці і досі були Оленчині Ляльки. «Тільки спробуте мені в ту Америку поїхати…».

Олеся Біла