Мама нам гроші з Італії вже не присилає давно, каже, що для себе євро відкладає, але мені з чоловіком дуже прикро від того, адже бабуся тепер залишилася на наших плечах.
Мама ще 7 років тому поїхала за кордон на заробітки.
Перед цим хату своєї матері, нашої бабусі, переписала на себе, мовляв, вона єдина донька в мами, тому майно буде належати їй.
Мама планувала, що трохи підзаробить – нам допоможе і зробить в маминій хаті ремонт, адже вона трохи старенька.
Так і було.
Ми з чоловіком живемо в місті, недалеко від села, десь їхати пів години.
Живемо в його двокімнатній квартирі, маємо двоє синочків.
А майже рік тому мама зустріла Роберто і сказала, що планує залишатися в Італії, виходити там заміж.
Єдине, що просила доглядати за бабусею, а вона нам гроші присилатиме.
Ще декілька місяців передавала односельчанкою мені по 100 євро, продукти якісь, а потім ск5азала, що грошей немає, бо вони з Роберто планують жити для себе.
Мама сказала, що й так все своє життя мені присвятила, допомагала чим могла, а зараз хоче пожити для себе. Вона вперше відчула себе щасливою і потрібною комусь.
Я б нічого не мала б проти, але вона залишила маму свою одну на старості років.
– Я вам так багато допомагала, тепер ти бабусю доглядай, як я вас усіх доглядала. Дай мені й для себе пожити, доню, дуже втомилася я, – спокійно мені пояснила мама.
Я тепер й не знаю, що мені робити. Бабусю дуже шкода, вона старенька у нас, сама вже не впорається.
Часто їздити до неї не можемо і забрати не маю її куди.
Мені зарплату врізали, в чоловіка на роботі проблеми, доглядальницю для неї я не можу дозволити зараз собі.
Непроста ситуація зараз у нас.
Вже бабусі кажу, щоб сама мамі телефонувала, просила гроші у неї на життя, а вона соромиться, каже незручно її просити гроші в своєї дитини.
Ну як тут бути? Хіба це нормальна ситуація?
Фото ілюстративне.