Ми з рідною сестрою не спілкувалися багато років. Все тому, що ми спадщину не могли ніяк поділити, кожній з нас здавалося, що саме вона заслуговує на більше.
Виросли ми в звичайній сім’ї, жили в селі, наші батьки мали будинок.
Різниця у віці між нами невелика, всього один рік, то ж ми з Оксаною практично разом вийшли заміж.
Взагалі, я старша, і я перша оголосила про своє весілля, бо вже більше року з хлопцем зустрічалася.
Не встигли батьки порадіти моїй новині, як тут приходить Оксана, і каже, що теж заміж виходить.
Два весілля одночасно батьки зробити не могли, тому ми об’єднали ці дві події – так було простіше. Та я засмутилася, бо мріяла про цей особливий день, який буде лише для мене, довго.
Вийшли ми дві заміж, і постало наступне питання – хто залишається жити біля батьків?
У нас така угода була, що хто перший одружується, той вдома залишається. Напевно, саме тому сестра так поспішала.
В підсумку вдома залишилися ми обидві. Батьки умовно переділили хату, виділили нам по дві кімнати, самі в моїй половині залишилися, а Оксана з чоловіком жила сама.
Моє невдоволення усіма цими подіями лише наростало, а посварилися ми на дрібниці. У нас на подвір’ї росла стара яблуня, Паперівка. І сестра вирішила, що тепер це тільки її дерево, бо знаходиться на її половині.
А я якраз на 8-му місяці була, і так мені тих яблук захотілося, що я готова була за них любі гроші віддати. Проте сестра обгородилася і не дала мені тих яблук.
Я тоді образилася, сказала чоловікові, що ми йдемо звідси, і він мене підтримав.
Перший час ми жили у його матері (там умови були ще гіршими, тому довелося мені багато чого пережити).
Але з часом чоловік став їздити на заробітки, і ми змогли збудувати собі великий будинок.
І бізнес власний, невеликий, маємо, так що тепер життя налагодилося зовсім.
А сестру свою я не хотіла навіть на перехід бачити. Образилася я за ті яблука на неї дуже. І хоч ми в одному селі жили, але не спілкувалися роками.
Зараз мені 58 років, сестрі 57. В своєму великому будинку ми з чоловіком самі живемо, бо дівчата наші заміж вийшли і по світу пороз’їжджалися.
Старша донька в Німеччині, молодша у Франції. У них все добре, от тільки додому найближчим часом вони не збираються.
А у сестри син один, та ситуація схожа, бо племінник вже багато років в Америці живе.
У суботу я гостей не чекала, але раптом на моєму подвір’ї з’явилася Оксана. Сестра тримала в руках відро Паперівки.
Я була дуже здивована, та все ж, я запросила Оксану зайти.
– Знаю, що ти досі гніваєшся на мене, сестричко, тому я і прийшла, щоб розповісти тобі правду і все виправити, – почала Оксана.
Я стала її уважно слухати.
– Тоді мені не яблук було шкода, а я спеціально все так робила, щоб ти з дому пішла, і щоб мені весь будинок дістався, – продовжила сестра. – Молода була, і не дуже багато розуму мала, ти вже пробач.
Життя он як завертіло, що ні тобі, ні мені того будинку і не треба, бо ми обидві забезпечені, а діти за кордоном. То ж заради чого, ми, дві рідні душі, стільки років гнівалися?
Якщо приймеш від мене ці яблука, будемо вважати, що ти мене пробачила, – сказала Оксана і протягнула мені відро з Паперівкою.
Я нічого не сказала, а лише обійняла сестру. Мені раптом так захотілося тих яблук, що я ладна була все пробачити, тим більше – рідній сестрі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
