Дуже важливо, щоб батьки, якщо є така можливість і потреба, завчасно ділили спадок між дітьми справедливо, щоб потім не було ніяких непорозумінь і діти не сперечалися між собою ніколи щодо цього.
– Ми з моїми дочками ще давно домовилися, з самого початку, відтоді чимало часу минуло. Мова йшла про те, що їх, дітей, у нас двоє, а зайва квартира – лише одна! Тому жити в ній вони будуть по черзі, бо так вже склалося. Спочатку старша донька Тетяна на ноги встане, на своє житло назбирає грошей, потім молодша Світлана точно так же. А там подивимося, далі вже, як життя складеться. Ми з чоловіком в майбутньому думали здавати квартиру в оренду, щоб отримувати надбавку до пенсії, бо зараз на пенсію не дуже проживеш.
«Зайву» квартиру Катерина Василівна отримала в спадок десь близько десяти років тому. Старшій її дочці, Тетяні, тоді як раз виповнилося двадцять шість. Вона збиралася заміж і чекала вже тоді дитину. Молодша дочка, Світлана, в той час ще тільки закінчувала школу.
– Так продай ти цю квартиру свою, якщо вже так хочеш дітям своїм допомогти, і гроші поділи дівчатам навпіл! – радила на той час її найкраща подруга Катерини Василівни. – Це буде найкраща допомога дітям, на мою думку, ніхто ображатися не буде. І нікому не образливо буде, бо справедливо!
Але матері продавати свою цю квартиру зовсім не хотілося. Навіщо дочкам гроші за пів квартири, хіба вони багато що змінять в їх житті? Житла на ці гроші не купити. Брати кредит Тетяна, яка чекає дитину, ні Світлана, яка навчається найближчим часом точно не будуть. Чекати, коли підросте і збереться заміж Світлана? Але Тетяні вже й зараз жити особливо ніде.
Тоді Катерина Василівна з чоловіком і придумали цей, здавалося б, бездоганний план. Спочатку одна дочка поживе в тій квартирі, назбирає грошей на перший внесок. Потім вона візьме квартиру свою в кредит і з’їде, а в квартиру цю, в якій жила сестра, заселитися молодша Світлана.
І теж не назавжди, а поки не стане на ноги, назбирає грошей і нехай собі квартиру бере в кредит, якщо матиме чоловіка без власного житла. Років п’ять-сім одна, потім стільки ж – інша, вже, як життя складеться. А там буде видно. Якщо все буде добре, то й до пенсії копійка добра буде з оренди житла для стареньких.
Зібрали сімейну раду – Світлана, Тетяна з чоловіком, мати з батьком – і виклали всім цей план на найближчі роки. Заперечень ні в кого не було. Ключі урочисто вручили зятеві, і вже через тиждень Тетяна з чоловіком переїхали в люб’язно надане батьками житло.
Якось дуже швидко пролетіли десять років, навіть зоглядітися не встигли.
Тетяна зі своїм чоловіком і тепер уже двома синами і раніше живе в тій квартирі. Грошей вони особливо не відклали за весь цей час – крім, хіба що, якихось пару десяток тисяч гривень, які, як крапля в морі. Живуть досить-таки скромно вони зараз, останнім часом у чоловіка негаразди з роботою, почали сперечатися між собою ще й через безгрошів’я.
Світлані вже скоро буде двадцять вісім, вона живе на орендованій квартирі, зустрічається з молодим чоловіком і збирається виходити заміж, весь цей час вона сподівалася, що в неї буде своє житло.
Кілька разів Світлана вже підходила і до батьків, і до сестри з питанням – коли настане її черга жити в квартирі батьків. Тетяна в цей час відводила очі, Катерина Василівна розводила руками і вмовляла молодшу дочку почекати ще трохи, обіцяла, що все скоро налагодиться.
Але тепер відкладати вже нікуди – Світлана чекає дитину, вони з молодим чоловіком подали заяву до РАЦСУ.
– Загалом, ми з чоловіком подумали, і вирішили – справедливо буде пустити в квартиру зараз Світлану, – розповідає Катерина Василівна. – Тетяні з сім’єю веліли протягом місяця звільнити їхнє житло.
– А куди вона поїде, коли в неї немає свого даху над головою?
– Батько сказав, якщо зовсім нікуди – ну, може прийти до нас в нашу двокімнатну квартиру. Але тільки, зрозуміло, вона з дітьми. Чоловік її нехай йде куди знає, якщо за всі ці роки про своє власне житло навіть не думав.
Тетяна дуже засмучена, не очікувала такого повороту обставин зовсім. Вона дуже ображається на батьків, бо не очікувала, що вони так вчинять.
– Так, ми не змогли наскладати грошей! – сумним голосом розповідає Тетяна. – Ми намагалися! Але з двома дітьми не так це просто. То одне, то інше. Але батьки що, краще, чи що? Якби вони свої квартири купили, хоч одну, можна було про щось говорити. А так.
Їхати Тетяні з сім’єю особливо нікуди. Можна орендувати квартиру десь на окраїні міста, але що тоді з дітьми? У своєму районі вони звикли до садка, школи. Це не так просто – знятися з насидженого місця і відправитися кудись.
– Батьки придумали щось нерозумне зовсім! – ображається Тетяна.
Чому б молодшій сестрі Світлані чи не пожити на орендованій квартирі? Дітей у неї поки немає, а коли буде – яка різниця новонародженому, де жити?
Проблема ще й у тому, що зараз у неї не найкращий період у відносинах з чоловіком. Розлучатися Тетяна точно не хоче, бо залишиться сама і зовсім ні з чим.
Катерина Василівна сама вже не знає, що робити, але ж обіцяли дітям і свою обіцянку хочуть з чоловіком виконати сповна, адже дві доньки для них однакові. Батьки не вважають, що вони в чомусь винні, бо тоді на сімейній нараді усі з ними погодилися і до сьогоднішнього дня усіх все влаштовувало. Але сумно, що тепер в родині одні непорозуміння і образи. А як тут вчинити, щоб усі були задоволені і щасливі? Дві доньки для них однакові, не знають, як правильно вчинити, адже у будь-якому випадку хтось з доньок образиться.
Фото ілюстративне.
