fbpx
Життєві історії
У п’ятницю чоловік Марини прийшов додому темний, як хмара. Сказав, що батьки все майно оформляють на брата. Заміський будинок і чотири квартири дістануться Володимиру. – Цей Володька все життя був двієчником! – плакала Марина. – Ні кошеняти, ні дитини у нього немає! Навіщо йому стільки нерухомості? Кілька днів Марина сумувала, а потім набрала свекра

У п’ятницю чоловік Марини прийшов додому темний, як хмара. Сказав, що батьки все майно оформляють на брата. Заміський будинок і чотири квартири дістануться Володимиру. – Цей Володька все життя був двієчником! – плакала Марина. – Ні кошеняти, ні дитини у нього не має! Навіщо йому стільки нерухомості? Кілька днів Марина сумувала, а потім набрала свекра

– Ні, це просто розумом не збагнути: заміський будинок, чотири квартири, чотири, уявляєш! – ледь не плаче сорокарічна Марина. – І все це одній людині, навіщо? Чоловік сказав, що свекри оформляють всю свою нерухомість на Вовку, ну, на молодшого брата. За матеріалами

– Ого, а чого це вони раптом так вирішили?

– Не знаю! У Володимира ні сім’ї, ні дітей, зате тепер у нього буде трикімнатна квартира в центрі столиці, скільки там може коштувати трикімнатна квартира, навіть боюся уявити! Дві квартири скромніше, трохи далі від центру, і на закуску двокімнатна за містом. Так, мало не забула, двоповерховий котедж – теж Вовці! А Кості, моєму чоловікові – ні-чо-го, абсолютно!

Читайте також: Вчора Марина гостювала в селі у родичів. Коли їхала додому, вони напакували їй всякого добра: чотири сумки величезні, кілограм по п’ятнадцять, і велика валіза. Марина соромилася, брати не хотіла. Посадили рідні її в вагон, все поставили, кажуть: – Чого тобі хвилюватися, в столиці син забере! Вийшла вона з потяга і набрала сина. А потім їй зателефонувала невістка. Подивилася Марина на ті торби та й заплакала

Марина заміжня вже тринадцятий рік, у них з чоловіком двоє дітей – дочки одинадцяти і семи років. З свекрами відносини у молодої жінки, чесно кажучи, не задалися з самого початку. З перших днів знайомства свекруха активно «набивалися в мами» – лізла з порадами, розмовами, вчила жити, дзвонила по кілька разів на день.

Робила зауваження і намагалася навчити варити фірмовий суп.

– Друга мама мені не потрібна – у мене своя є! – каже Марина. – Так що я жорстко з перших днів вибудувала кордон. Це було непросто, особливо, коли народилася їхня перша внучка. Свекруха лізла просто напролом, приходила без дзвінка, стукала, дзвонила! Але у мене не розбіжишся, як прийшла, так і пішла. Я просто не відкривала їй двері, не брала телефон, не передзвонювала. Згодом вона нарешті все зрозуміла і лізти перестала. Спілкування звелося до чергових привітань з днями народження і з Новим роком.

З дітьми Марина прекрасно справлялася і сама – за допомогою своєї мами, яка завжди була на підхваті.

– Звичайно, мамі я завжди довіряла, як собі! – розповідає Марина. – Дочок їй давала мало не з самого народження. Зі свекрухою не те! Ну зовсім маленьку дитину малознайомій людині не довіриш, правда? Ніхто не знає, що там у неї на думці. Нагодує чимось не тим, недогляне. А коли внучки підросли, свекруха і сама вже не проявляла особливої ​​ініціативи в спілкуванні. Іноді пропонувала – привозь їх до нас на дачу! А коли я відмовлялася, то не наполягала – ну ні і ні.

Свекри жили своїм життям, благо, люди вони дуже забезпечені. Подорожували, ходили по театрах і виставках, спілкувалися зі своїми друзями. Марина з чоловіком згадували про них по великих святах – так вони, здається, в більш тісному спілкуванні і не мали потреби. Найчастіше з’ясовувалося, що на святах вони і взагалі не в місті, а де-небудь в Європі або в Австралії, з якої потім привозили усім символічні подарунки.

Здавалося, все всіх влаштовувало.

І тут раптом в один з днів чоловік Марини, Костянтин, заявився додому похмуріше хмари і «обрадував» дружину новинами про те, що батьки оформляють все майно на молодшого брата.

В результаті у старшого брата буде лише двокімнатна квартира, яку вони взяли в кредит, борги за яку Марина з чоловіком, до речі, ще не виплатили до кінця, а у молодшого – практично півкоролівства.

– Цей Володимир все життя був двієчником! – ледь не плаче Марина. – Ні кошеняти, ні дитини, сім’я йому не потрібна! Дівчат міняв кожен місяць! Навіщо йому стільки нерухомості?

Кілька днів Марина сумувала, а потім набралася нахабства, подзвонила свекру, який завжди був, на її погляд, більш адекватним за свою дружину, і прямо запитала його, чому вони прийняли таке дивне рішення.

– А що ти хотіла? – заявив свекор. – Онучок нам не давала, спілкування з сином звела нанівець – тепер ми чужі люди, і все по твоїй милості. Ми були вам не потрібні, ви згадували про нас тільки в дні свого народження. А ви знаєте, що мати у лікарні довго була, наприклад? Ні! А Володимир знає. Він матері лікарів шукав, домовлявся, всюди з нею їздив, біля ліжка матері чергував зі мною. Добре, що все це позаду! Син нам дуже допоміг в цей період. А старшенький навіть не дзвонить. Так чого ви тепер від нас хочете?

Свекор поклав телефон. Марина ще довго плакала, вона зрозуміла, що втратила все майно свекрів, а вже вірила і мріяла, що незабаром все перейде ло її рук.

Фото ілюстративне, з вільних джерел