— Чоловіки ніколи не йдуть в нікуди, вони завжди тікають туди, де, як їм здається, трава зеленіша і сонце світить яскравіше, а от повертатися готові навіть на руїни власного самолюбства.
— А навіщо нам витрачати купу грошей на оренду, коханий? Подумай сам, ми можемо відкласти солідну суму. Чи для тебе зараз ці гроші зайві і ти його на дорозі знаходиш?
Олексію було максимально ніяково від цієї розмови. Він крутився на дивані, намагаючись знайти зручну позу, але дискомфорт був не в тілі, а десь глибоко всередині. Думка про те, що пропонувала дружина, здавалася йому абсурдною і навіть трохи принизливою.
— Христино, ну ти сама подумай, як це виглядатиме? — спробував заперечити він. — Тут до садочка малому два кроки, все облаштовано. Навіщо щось змінювати в такий складний час?
— Нашому сину абсолютно все одно, де його дитячий садок, йому головне, щоб іграшки були, — безапеляційно заявила Христина, заглядаючи в дзеркало і поправляючи зачіску. — А ти на громадському транспорті все одно не їздиш, машиною куди швидше. То чому ми маємо переплачувати за чужі квадратні метри, коли у тебе є своє законне житло?
Аргументи дружини звучали практично і логічно, як і завжди, коли справа стосувалася фінансів. Але Олексій не здавався. Переїжджати в квартиру, де жила його колишня дружина, він не мав жодного бажання. Це здавалося йому вищим за будь-які компроміси.
— Там же твоя частина в тій квартирі, — продовжувала наполягати Христина, повернувшись до нього. — Чому ти просто так залишаєш її колишній? Ти що, даруєш їй майно?
— Нічого я нікому не дарую! — Олексій навіть підвищив голос, що бувало з ним вкрай рідко.
Для себе він уже давно все вирішив. Спільна колишня квартира мала залишитися першій дружині та їхній спільній доньці. Це було питання його чоловічої честі та внутрішнього спокою. Але озвучувати цю позицію ні теперішній, ні колишній дружині він досі не наважувався, відтягуючи неприємний момент.
З першою дружиною, Софією, у Олексія була вже зовсім доросла донька, яка навчалася в університеті. Свого часу вони разом придбали чудову двокімнатну квартиру з гарним краєвидом на річку. Брали в кредит, але завдяки старанням і хорошій роботі розрахувалися дуже швидко. Олексій тоді обіймав серйозну посаду у великій компанії, яка займалася будівництвом та ремонтами, і заробітки були стабільними.
А потім у його житті з’явилася Христина. Вона була набагато молодшою, яскравою, впевненою в собі та дивовижно вродливою. Вона точно знала, чого хоче від життя, і вміла цього добиватися. Розлучення з Софією відбулося швидко, хоч і болісно для всіх сторін. Олексій просто зібрав речі, вважаючи, що починає нове, щасливе життя.
Христина у витратах меж не знала. Вона любила гарні речі, дорогі заклади, якісний відпочинок і всі ті атрибути комфорту, які підкреслювали її статус. Олексій, закоханий і окрилений, не відмовляв молодій дружині ні в чому. Він відчував себе справжнім покровителем, сильним чоловіком, який може забезпечити будь-яку забаганку.
Так тривало доти, доки в його компанії не почалися серйозні проблеми. Криза вдарила раптово. Проекти заморозили, почалися скорочення. Швидко знайти нову роботу з таким же рівнем доходу ніяк не вдавалося. Ситуацію ускладнювало й те, що у другому шлюбі народився син, а квартиру в новобудові, куди вони вклали останні заощадження, затримували зі здачею на невизначений термін. Гроші танули на очах, а потреби сім’ї залишалися колишніми.
— Добре, я спробую поговорити, — здався нарешті Олексій, аби просто припинити цю важку розмову, від якої вже починала боліти голова.
Проте за тиждень Христина знову повернулася до цієї теми, причому поставила його вже перед фактом, коли він найменше цього очікував.
— Олексію, я сьогодні поговорила з власницею нашої орендованої квартири. Сказала їй, що наприкінці місяця ми з’їжджаємо. Тож збираймося потроху.
— Що? — Олексій навіть відклав виделку і перестав їсти, хоча вечеря тільки почалася. — Як це з’їжджаємо?
— Ну ми ж обговорювали це минулого тижня, забув? — спокійно відповіла вона, наливаючи собі чаю. — За оренду нам все одно скоро не буде чим платити, навіщо накопичувати борги?
— Я знайду вихід, знайду інше джерело доходу, — гаряче запевнив чоловік. — Зрештою, я можу продати машину. Це вирішить наші проблеми на якийсь час.
— Продати машину? — Христина здивовано підняла брови. — А як ми будемо їздити за покупками, у справах, до друзів? Мені з дитиною на руках пішки ходити?
— На таксі їздитимемо, коли дуже потрібно, — одразу знайшов аргумент Олексій.
— Ні, я категорично проти цього, — відрізала дружина. — Почекай… Ти що, досі не дзвонив своїй колишній?
— Ні, Христино, я ще не дзвонив Софії.
— Я взагалі тебе не розумію. Нам за два тижні треба вивозити речі, коробки пакувати, а ти навіть не спитав дозволу. Може, нам тоді з сином краще поїхати до моїх батьків у районний центр на якийсь час? Поки ти тут розберешся зі своїми внутрішніми бар’єрами.
Олексій несподівано для самого себе промовчав. Колись сильний, вольовий і рішучий чоловік, у першому шлюбі він звик до зовсім інших стосунків. Софія завжди була для нього порадницею, другом і надійною опорою. Вона вміла підтримати у важку хвилину так, що у нього виростали крила.
З Христиною ж усе було інакше. Останнім часом він дедалі частіше почувався якимось неповноцінним. Чоловіком, який просто не здатний утримувати родину і закривати базові потреби.
Питання фінансів ніби токсичний туман просочило все його існування за останні кілька місяців. Кожна розмова зводилася до підрахунків і закидів.
Невдовзі Олексію таки вдалося влаштуватися на іншу роботу. Вона була значно менш перспективною, з величезним обсягом рутинних обов’язків, а головне — з набагато меншим окладом, ніж він мав колись. Але вибору не було.
— І скільки тобі платитимуть? — з порога запитала Христина, коли він повернувся після співбесіди. — Це, сподіваюся, тільки ставка, без урахування відсотків та бонусів?
— Ні, це загальна сума, яку я отримуватиму на руки, — тихо відповів Олексій. — Але через рік, коли ми завершимо великий об’єкт, обіцяють хороші премії.
Христина навіть не дослушала його, розчаровано зітхнувши.
— Це просто смішні гроші. Нам цієї суми вистачить максимум на два тижні скромного життя. І то, якщо сильно економити.
— Христино, ну це ж тимчасові труднощі, — спробував заспокоїти її чоловік. — Багатьом зараз важко, треба просто трохи пристосуватися до нових обставин.
— Що? Пристосуватися? Кому, мені? — обурилася вона. — Може, ти мені ще запропонуєш ходити супермаркетами і шукати продукти тільки за жовтими цінниками та акціями?
— А чому б і ні? — знизав плечима Олексій. — Софія, до речі, завжди так робила, коли ми збирали на перше житло, і нічого, всі були ситі.
— Софія те, Софія се! Мені вже просто набридло це слухати, — роздратовано вигукнула Христина. — Я не вона і жити так не звикла. І взагалі, тему переїзду ніхо не скасовував. Купи завтра великі коробки і скотч, моя подруга прийде в п’ятницю, допоможе мені складати речі.
Олексій у цей момент хотів сказати щось різке, але знову стримався, просто стиснувши кулаки.
— І виведи собаку погуляти, — кинула Христина вже з кухні, гримячи посудом.
Прогулянка була потрібна не так собаці, як самому Олексію. Це він зрозумів одразу, як тільки вийшов на свіже повітря. Голова гуділа від думок.
Він ішов парковою доріжкою і сам не помітив, як дістав телефон і набрав номер колишньої дружини. Серце трохи стислося від хвилювання.
— Алло, Софіє? Привіт. Як ти? Як там наша донька?
— О, Олексію, привіт, — голос колишньої звучав спокійно і навіть тепло, без жодної образи чи претензій. — Настя велика молодчинка, здала першу сесію на відмінно. Але додому приїде тепер аж на зимові канікули, має багато планів. А я… ну що я, сумую за нею. Зараз дуже багато працюю, вдома практично не буваю, приходжу лише переночувати.
Олексій хотів сказати, що теж неймовірно скучив за донькою, але вчасно зупинив себе, розуміючи, що зараз це звучить недоречно.
— Софійко, слухай… У нас тут така ситуація склалася. Здача нашої новобудови затримується, і роботу я змінив, зараз трохи скрутно з фінансами. Нам би перекантуватися десь місяці три, не більше.
— Про що ти кажеш, Олексію? — м’яко перервала його вона. — Це ж і твоя квартира теж, ти маєш на неї такі ж права. Звісно, я не проти, приїжджайте.
Олексій глибоко видихнув. Колишня дружина завжди була дуже розумною, спокійною і абсолютно неконфліктною людиною. Він навіть відчув легкий докір сумління за те, що приніс їй цей клопіт.
У день переїзду Христина увійшла до квартири першою. Вона з порога критично оглянула передпокій і злегка зморщила ніс.
— Якось тут затісно і темно.
Софія, яка в цей момент вийшла з кухні, на мить розгубилася, але ввічливо відповіла:
— Доброго дня. Проходьте.
— Привіт. Ну, показуй, де тут що у вас, — по-господарськи мовила Христина.
Софія показала планування. Кімнати були розташовані досить зручно, виходили на два різні боки будинку. Та, що менша, колись була дитячою для їхньої доньки. А велика вітальня після невеликого перепланування була розділена на спальну зону та маленький робочий куточок.
Христина заглянула в дитячу, потім пройшла у велику кімнату, навіть не знявши взуття, що відверто здивувало Софію. Молода жінка підійшла до вікна, відсунула легку завісу, кілька секунд дивилася на річку і коротко кинула:
— Нормально. Підійде.
Складалося враження, що вона обирає номер у готелі або подобові апартаменти, а не збирається ділити житло з іншою жінкою.
Дуже швидко коридор, кухня і вільні кутки заросли великими коробками майже до самої стелі. Речей виявилося неймовірно багато.
— Ого, скільки всього, — Софія навіть трохи здивувалася, намагаючись розрядити обстановку. — Не знала, Олексію, що ти став таким любителем гардеробу, — з усмішкою пожартувала вона.
— Це мої речі, — різко обірвала її Христина, незадоволено глянувши на господарку дому.
Коли всі трохи розібралися, Софія запросила їх до столу. Проте приготовлена вечеря Христині очікувано не сподобалася — вона лише поковирялася виделкою в тарілці. А от Олексій із задоволенням попросив добавки. Він уже й забув, коли їв просту, смачну домашню їжу, а не замовні напівфабрикати чи ресторанні страви.
— Трохи простувато і ситно, — заувазила Христина, відсуваючи тарілку.
— Це був просто знак гостинності, — спокійно, але твердо відповіла Софія. — Я розумію, що ви з дороги і втомилися, тому вирішила пригостити. До речі, нам одразу треба вирішити побутові питання. Як будемо ділити простір на кухні і куди ставити техніку.
— Ой, у нас немає з собою додаткової техніки, Софіє, — винувато втрутився Олексій. — Може, якось помістимося в один холодильник?
— Можна й в один, місця вистачить, — погодилася Софія. — Я заберу собі верхню полицю в холодильнику та одну шухляду в морозилці, а також місце для овочів. Все інше — у вашому розпорядженні. У своїх кімнатах кожен прибирає сам, а спільну територію, коридор та ванну, миємо по черзі. Давайте у суботу?
— У суботу в мене зазвичай догляд за собою, мене не буває вдома майже весь день, — заперечила Христина.
— Добре, тоді в неділю.
— А в неділю ми зазвичай намагаємося кудись виїхати всією родиною, — знову знайшла причину молода дружина.
— Тоді вибери будь-який інший день, який тобі зручний, — бажаючи швидше закінчити цю суперечку, сказала Софія.
— Розумієте, у нас раніше всім цим займалася помічниця по господарству, — зверхньо мовила Христина. — Я після народження дитини взагалі відвикла від таких масштабів прибирання.
— А у нас вдома кожен усе робить сам, — Софія виразно подивилася на колишнього чоловіка, ніби чекаючи від нього підтримки.
Олексію в цей момент найбільше на світі хотілося просто провалитися крізь землю. Всі ці побутові правила та умовності тиснули на нього, але він розумів, що без них життя в одній квартирі перетвориться на суцільний хаос.
Протягом наступного місяця напруга в домі лише зростала. Христина за будь-якої нагоди намагалася показати Софії, що та тут зайва. Приводи знаходилися щодня: то посуд стоїть не так, то дитина не може заснути через шурхіт на кухні. Спершу вона робила це тонко, коли Олексія не було вдома, а потім перестала соромитися і його присутності.
Вона влаштовувала гучні сцени, висловлюючи незадоволення рівнем життя. Софія намагалася просто не реагувати на ці емоційні сплески. Для неї такі розмови на підвищених тонах були абсолютно чужими й незрозумілими. Бачачи, як колишній чоловік часом доходить до відчаю і зривається на крик, їй ставало його по-людськи шкода. Він виглядав виснаженим і нещасним.
Коли до потенційної здачі новобудови залишався місяць, Софія ввечері зібрала невелику сумку і повідомила, що на якийсь час поїде до своїх батьків у передмістя.
— У мене якраз починається відпустка, — спробувала згладити кути вона. — Дуже вас прошу, бережіть квартиру, не переверніть тут усе догори дриґом.
Христина ледь помітно посміхнулася. Це була посмішка переможця. Вона щиро вважала, що нарешті вижила суперницю і тепер повністю контролює ситуацію. Як тільки Софія вийшла за двері, щоб зайти в магазин перед дорогою, Христина одразу почала серйозну розмову з чоловіком.
— Олексію, я вчора спілкувалася з представником забудовника і дизайнером, — почала вона здалеку, сідаючи навпроти нього. — Нам уже зараз потрібно визначитися з підлоговим покриттям для нашої нової квартири.
— А що не так з тим, яке там уже заплановане за проектом? — здивувався Олексій.
— Ну як що? За нашим індивідуальним дизайн-проектом там мають бути зовсім інші матеріали. До речі, мені потрібні будуть кошти, щоб повністю розрахуватися за роботу дизайнера.
— За який ще проект? — Олексій почав відчувати, як усередині закипає роздратування. Він зрозумів, що за його спиною знову приймалися рішення. — Христино, мы ж купували квартиру з готовим базовим ремонтом саме для того, щоб одразу заїхати і жити!
— Так, з базовим, але ти ж не думаєш, що ми будемо жити в тому сірому і дешевому інтер’єрі? — обурилася вона.
— Я саме так і думаю, — твердо відрізав чоловік. — На сьогодні у нас немає жодної фінансової можливості починати капітальні ремонти і переробки. Ми будемо жити в тому, що є. Це моє остаточне слово.
Олексій спробував поставити крапку в розмові, але Христину це лише роздратувало.
— Я вже підписала попередній договір і внесла завдаток за більшу частину ексклюзивних оздоблювальних матеріалів. Так що скасувати все просто так не вийде.
Олексій навіть підвівся з крісла, його обличчя почервоніло від обурення.
— Як ти могла таке зробити, навіть не порадившись зі мною?
— А що тут такого? — знизала плечима вона. — Ти ж сам колись казав, що затишком і стилем у домі повинна займатися жінка. Хіба ні?
— Затишок і дорогий ремонт під час кризи — це абсолютно різні речі, Христино! Ти повинна була обговорити це. Гроші в дім зараз приношу я, і мені вирішувати, куди їх витрачати.
— Гроші? — Христина іронічно посміхнулася. — Та хіба це ті гроші, про які варто говорити? З твоїми нинішніми заробітками ми цей ремонт будемо робити роками. Тому нам доведеться пожити тут, у колишньої, значно довше, ніж три місяці.
— А про Софію ти подумала? Вона теж хоче спокою у своєму домі.
— Нічого, потерпить, не переломиться, — байдуже відповіла Христина, відвернувшись до вікна.
Олексій знову відчув себе повністю обманутим і використаним. Невдоволення поведінкою дружини, а головне — власною безпорадністю, досягло критичної межі.
До кінця місяця фінансова ситуація не покращилася. На роботі повідомили про затримку виплат, пообіцявши видавати заробітну плату частинами. Для Христини це стало останньою краплею.
Дизайнер вимагала залишок суми, постачальники матеріалів надсилали нагадування про необхідність викупу замовлення, а грошей просто не було.
Того вечора, коли Христина знову на підвищених тонах висловлювала йому свої претензії, Олексій просто стояв біля вікна і дивився на вечірню набережну. Його вразило дивне відчуття дежавю. Колись давно він так само стояв біля цього вікна, коли говорив Софії, що йде від неї. Тоді йому здавалося, що він чинить правильно. Тепер історія повторювалася, але в ролі того, хто йде, опинився не він.
Христина демонстративно принесла велику дорожню сумку в кімнату і почала швидко складати туди свої речі та одяг сина.
— Ти ще дуже пошкодуєш про свою впертість! — емоційно говорила вона, закриваючи замок. — Ми з дитиною їдемо до моїх батьків. Якщо захочеш повернути родину — приїжджай з нормальним рішенням і грошима. І так, дай нам щось на дорогу.
Олексій мовчки дістав гаманець, витягнув одну зі своїх банківських карток і просто поклав її зверху на сумку.
— З сином я буду бачитися регулярно, ми це питання вирішимо, — тихо, але впевнено сказав він.
Вже в ту хвилину, коли Христина переступала поріг, Олексій чітко усвідомлював, що цей від’їзд — початок офіційного розлучення. Повертати ці стосунки він більше не мав жодного бажання. Коли вхідні двері нарешті зачинилися, він уперше за кілька років глибоко і вільно вдихнув на повні груди. В душі запанувала дивна, забута тиша.
Тиждень до повернення Софії пролетів для нього непомітно. Він багато працював, а вечорами просто насолоджувався спокоєм у порожній квартирі, приводячи до ладу власні думки.
Колишня дружина повернулася в неділю вечір. Вона увійшла дуже тихо, намагаючись нікого не турбувати, зняла взуття і пройшла до своєї кімнати. Олексій у цей час зосереджено працював за комп’ютером і зрозумів, що вона вдома, лише коли почув шум води у ванній кімнаті.
Цей звук чомусь змусив його здригнутися. Він підійшов до дверей і, піддавшись якомусь імпульсу, легенько штовхнув їх — вони виявилися незачиненими. Софія від несподіванки злякалася і прикрилася рушником.
— Ой, Олексію, ти мене налякав! Я думала, що нікого немає вдома, тому й не закривалася.
Він страшенно зніяковів, щоки спалахнули рум’янцем, але він не пішов одразу, затримавшись біля дверей.
В його пам’яті раптом випливли картинки їхнього колишнього щасливого життя. Зараз Софія виглядала трохи втомленою, помітно схудла, але Олексій бачив у ній ту саму жінку, в яку щиро закохався багато років тому.
— Вибач, будь ласка, — ніяково пробурмотів він. — Мені здалося, що там щось із краном сталося, звук був дивний. Не почув, як ти прийшла.
Олексій швидко вийшов і знову попрямував на кухню, до свого улюбленого місця біля вікна. Тут завжди думалося легше.
— Софіє, знаєш… Мені здається, що я досі люблю тебе, — тихо вимовив він, коли вона за кілька хвилин увійшла до кухні, накидавши на плечі домашній халат.
Софія зробила кілька кроків, зупинилася біля столу і подивилася на нього довгим, сумним поглядом.
— І я тебе колись дуже сильно кохала, Олексію. Думала, що взагалі не зможу пережити твій відхід, світ тоді просто зруйнувався. Але ти зробив свій вибір, у тебе з’явилося інше життя, інша родина. Що тепер про це говорити?
— Я теж думав, що все роблю правильно, — з гіркою усмішкою відповів він, повернувшись до неї. — Але, мабуть, усе те засліплення швидко минуло, а залишилася тільки порожнеча.
— Знаєш, Олексію, в чому головна різниця між мною та твоєю молодою дружиною? — Софія зробила паузу, уважно спостерігаючи за його реакцією. — Справа навіть не в молодості, хоча це її очевидний плюс, і змагатися з цим у моєму віці немає жодного сенсу. Справа в іншому. У нашій сім’ї ти заробляв на життя спокійно, і тобі самому хотілося робити для нас щось приємне, купувати кращі речі, створювати комфорт. Це тебе надихало як чоловіка. Я намагалася будувати стосунки так, щоб ти відчував себе лідером. А Христина… вона діє інакше. Вона спочатку вимагає високого рівня, а коли ти не справляєшся, це починає тиснути на тебе. Так теж жити можна, але я в такі ігри більше не граю. Прости… Нам, мабуть, краще взагалі роз’їхатися. Я можу на якийсь час пожити у сестри, поки ви вирішуєте свої справи. Або давай просто продамо цю квартиру і поділимо кошти.
Олексій міцно стиснув зуби. Слова Софії потрапили в саму точку. Його вже давно не приваблювала та поверхова яскравість, якою так пишалася Христина. Йому хотілося простого людського щастя, стабільності, затишку і спокійної, зрілої любові, де немає місця постійним закидам та істерикам.
— Ми з Христиною розлучаємося, це остаточно, — впевнено сказав він. — Я не збираюся довго тебе обтяжувати, планую з’їхати ближче до зими. Мені на фірмі обіцяли в рахунок майбутніх бонусів виділити невелику квартиру-студію в тому будинку, який ми зараз завершуємо. Думав потім залишити її нашій доньці на повноліття.
Софія подивилася на нього з легкою, трохи іронічною усмішкою.
— І ти думаєш, Христина так просто відпустить тебе і не спробує відсудити частину майна?
— Це житло буде оформлено вже після офіційного розірвання шлюбу, тому тут усе буде законно, — запевнив Олексій.
— Ну що ж, живи поки тут, я не проти, — м’яко сказала Софія, підходячи ближче. — Мені й самій часом буває дуже самотньо в цих стінах. Але ти повинен розуміти, що минуле повернути просто так не вийде. Якщо й починати щось, то тільки з чистого аркуша, без старих образ.
— Я все розумію, Софійко, — кивнув він і вперше за довгий час щиро посміхнувся. — І я готовий працювати над цим.
— Готовий він, — тихо засміялася вона, похитавши головою. — Щось мені підказує, що мені ще доведеться тебе трохи підгодовувати, поки ти розберешся зі своїми судами. Признавайся, ти хоч обідав сьогодні?
— Чесно кажучи — нічого з самого ранку не їв, роботи було багато, — зізнався Олексій.
— Ну тоді давай не будемо марнувати час. Зараз щось швиденько приготуємо на вечерю. Там у кошику картопля є, бери ніж і почисти кілька штук, чого стоїш? Ти ж пам’ятаєш наше головне правило — у нас вдома кожен усе робить сам.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
