fbpx
Про жінок
У моїй сім’ї нещодавно змінилося все. Гроші додому приносила лише я, хоча нещодавно чоловік дуже добре заробляв. Діти і господарство теж на мені. Я не хотіла вже мовчати, і якось пожалілася свекрусі на свого чоловіка. Вона мене мовчки вислухала, а потім сказала, щоб я ще трішки почекала і не йшла від нього. Я пообіцяла, що не залишу його. А коли прийшла додому, то зрозуміла, що більше так жити не хочу

У моїй сім’ї нещодавно змінилося все. Чи то якийсь смуток, чи то криза середнього віку, але чоловік вже більше року шкодує себе і безвилазно сидить удома. Перші декілька місяців я намагалася підтримувати його, тому і в’язала всі фінансові питання сім’ї на себе. Але я ж не можу вічно працювати одна, утримуючи всю свою сім’ю. Будинок і діти на мені, а від чоловіка допомоги зовсім ні в чому не дочекаєшся. Хотіла було піти від чоловіка, так про це дізналася свекруха. Тепер вона мене слізно просить не кидати її сина і дати йому останній шанс все налагодити. А чи варто намагатися налагодити стосунки лише мені, якщо від чоловіка я жодних спроб щось змінити на краще не бачу?

Останній рік свого життя пам’ятаю себе вічно завантаженою справами сім’ї. Я взагалі не розумію, як я не кинула це все, а намагалася бути прикладом і опорою для сім’ї в нелегкий період в життя для мого чоловіка. Завал на роботі, сімейні проблеми, виховання дітей – всього не перелічити. Раніше все було по-іншому.

Ми з чоловіком після того, як зіграли весілля взяли квартиру в кредит і відразу ж переїхали в неї жити. Не минуло й пів року, як я дізналася, що чекаю дитину. На світ з’явилася донечка, а слідом за нею через рік – синочок. Чоловік займав високооплачувану посаду в одній фірмі, він гарно дуже заробляв. Про якісь фінансові труднощі ми взагалі тоді не знали. Тому ми думали, що борг за купівлю житла виплатимо в найближчі 5 років. Але сталося непередбачене.

На фірмі чоловіка почалися проблеми і він залишився без роботи в один день. У підсумку наша сім’я втратила годувальника і все матеріальне забезпечення сім’ї лягло на мої плечі.

Мій графік дуже змінився, від звичного раніше життя не залишилося й сліду. Вранці я сама збирала наших дітей в школу, відводила їх на заняття і бігла швидко на роботу. Тоді треба було бігати по магазинах за продуктами і поспішати додому, де мене чекали приготування вечері, прання, прибирання, прасування і виховання дітей. Крім усього переліку нелегких та клопітких домашніх справ мені потрібно було приділити увагу чоловікові. Я розуміла, що без моєї підтримки він не вийде зі стану смутку та розчарування. Чоловік вважав себе тягарем для нас, так як перестав приносити гроші в сім’ю. Ось у нього і опустилися руки. На себе у мене часу взагалі не залишалося. Близько 12 години ночі я просто лягала на ліжко і миттю засипала. У такому ритмі пройшли пів року мого життя.

Згодом поганий настрій чоловіка переросла в саму звичайну лінь. Він просто перестав цікавитися нашими сімейними проблемами і турботами, своїми дітьми і мною. Мені здавалося, що він звик до такого життя, і йому було вже й не так погано жити у такому ритмі. Те, що я працюю важко вже так багато часу, навіть не маючи часу для відпочинку, його не цікавить. Шукати відповідну для себе роботу чоловік не хоче, так як вважає що ми живемо не погано. Йому подобається сидіти цілими днями вдома, нічого не робити і просто шкодувати себе.

Я ж втомилася бути у нього прислугою на побігеньках. Мовчки виконувати всі його забаганки вже немає сил. Тому я не хотіла вже мовчати і поскаржилася своїй свекрусі на її сина. Вона, як жінка мене прекрасно зрозуміла, але попросила не поспішати розбігатися.

– Дай йому, дитино, другий шанс, прошу тебе. Може допомогти моєму синові з пошуком роботи? Тоді він відчує свою потрібність і знову стане люблячим чоловіком, – сказала мені тоді свекруха.

Я пообіцяла їй, що ще трохи почекаю. А самій стало так прикро. Чому мене ніхто не шкодує? Всі тільки й твердять про те, який бідний і нещасний мій чоловік. А те, що я є і я не прислуга про це вже всі забули?

І ось тепер не знаю, чи варто взагалі давати шанс чоловікові? Я так втомилася і просто хочу знову відчути себе жінкою, а не рабинею, яка постійно повинна приносити додому гроші, годувати всіх та доглядати за всіма. Таке нелегке життя мене втомило, радості в моїх очах вже давно немає, лише втома та смуток.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook