У моїх батьків є двоє синів: я і мій старший брат.
Володимир був завжди турботливим та хорошим сином. Все дитинство ми з братом допомагали нашим батькам. Тато з мамою мали гарний шматок городу, велике господарство, а щонеділі їздили на базар.
Батьки нас обох дуже любили, тому, вторгувавши грошей за товар, купували нам багато смаколиків, цукерок і ми задоволені та щасливі всі разом поверталися додому.
Наша сім’я вважалася взірцевою, в селі люди лише хороші речі про нас говорили. Мої батьки дуже порядні та добрі люди, тому всі сусіди зверталися до нас, а тато ніколи не відмовляв.
З братом ми росли, можна сказати, в добрі, дякуючи важкій праці нашим батькам.
Потім брат поїхав навчатися в місто. Вчився Володимир добре, а тато щотижня з мамою возили йому продукти і гроші, так що й брат і в місті жодних проблем ні з чим не мав.
Потім Володимиру трапилася нагода поїхати за кордон: з інституту на літо брали молодих студентів збирати полуницю. Батьки звичайно і тут доклали чималу суму грошей, щоб він поїхав у Англію.
Я пам’ятаю ті дні, коли Володя поїхав, батьки дуже сумувати, а особливо мама, адже тоді йому було 19 років. Він ніколи не був так далеко від дому: вона думала де він там, що робить, що їсть, де спить. Володимир телефонував все рідше, а коли скінчився термін перебування за кордоном, всі студенти повернулися, а він сказав, що залишиться там. Володя сказав, що в Україну він повертатися не хоче, йому сподобалося жити в Англії, там дуже гарний рівень життя, а для молоді багато різних перспектив, тому його чекати не варто.
Якби хтось бачив тоді мою маму, як вона хвилювалася, просила сина одуматися, повернутися додому, адже у нього немає грошей для життя за кордоном, він ще юний для самостійного життя, просила приїхати додому і далі навчатися. Але Володя не слухав. Тоді мама наша вперше занедужала, ці хвилювання дуже на неї вплинули, і це відчутно, на жаль, по сьогоднішній день.
Минав час, Володя влаштувався на гарну роботу, знайшов там людей з України, які вже дуже добре влаштувалися. Він до роботи був не ледачий, тому його помітили відразу. Справи у нього йшли в гору.
Тим часом ми жили своїм життям, я теж поїхав навчатися у Вінницю, жив у наших родичів, вони мені виділили одну маленьку кімнатку, батьки теж допомагали мені, як могли. Хоча мама того здоров’я, як раніше, вже не мала, в очах її був сум постійно.
А тим часом Володя заробляв гарні дуже гроші, купив дорогий автомобіль і одного разу, коли зателефонував батькам, сказав, що зустрів дівчину з України, щоб вони чекали їх додому, вона буде їм на невістку.
Мама з татом зіграли гарне весілля Володимиру з невісткою, і вони знову поїхали за кордон.
Тепер, поки минуло чимало років, у брата є дуже великі гроші, він отримав там громадянство, має троє дітей приїжджати став частіше. Але що він, що його дружина такі якісь нерідні нам. Якесь тепло від них не відчувається зовсім, вони не цікавляться батьками ніколи, наша рідня їм стала чужою.
В Англії зовсім інше життя, вони там живуть добре, у нас їм не цікаво, не встигнуть приїхати і біжать з хати.
А минулого літа мама лежала в стаціонарі в Одесі, мала проблеми з зором, Володимир з дружиною були в Україні, але жили в тещі, а потім поїхали на море відпочивати. Мамі брат за 2 тижні в стаціонарі зателефонував лише один раз.
У мого брата зараз свій бізнес за кордоном, він має великі гроші, живе дуже заможно, але я розумію, що батькам він допомагати не буде, і доглядати тата й маму теж буду я.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
