Мій чоловік вже 3 роки, як працює в Польщі. Він поїхав туди на заробітки, коли залишився без роботи і нічого не зміг гарно працевлаштуватися в Україні.
Коли звільнили Івана, я тоді сиділа в декреті, у нас з ним двоє дітей. Жити було непросто, адже чоловік був нашим єдиним годувальником. Заощадження скінчалися, а роботи хорошої не було і Іван вирішив, що поїде з друзями працювати в Польщу не будову.
Я, звісно, погодилася, адже розуміла, що це на той час був єдиний вихід, і відпустила чоловіка.
Іван ще зразу став заробляти добре, я зраділа, адже ми стали жити краще, корисніше харчуватися, я могла купити одяг гарний дітям і собі. А потім, коли ми вже трохи відклали грошей, я попросила чоловіка, щоб повертався додому, адже молодша донечка пішла в садочок і я могла вже вийти на роботу. Ми б з Іваном працювали б вдвох і жити нам було б легше.
Я вважаю, що в житті гроші не головне і сім’я має жити разом. Коли у нас був складний період, Іван поїхав, трохи заробив грошей, життя покращилося, потрібно повертатися до дружини і дітей, жити тут, ми разом з ним будемо працювати.
Та чоловік мене здивував – сказав, що не хоче повертатися. Він сказав, що буде заробляти гроші ще там років 5, адже хоче купити автомобіль, купити більшу квартиру, а нашу продати. Але я не хочу так, хочу щоб ми жили разом чоловік та тато має жити разом з сім’єю.
Останнім часом Іван став зовсім жадібним, говорить, щоб я взагалі не витрачала гроші, економила на всьому і відкладала їх, адже у нього багато планів.
Я не хочу такого сімейного життя, мені сумно від цього, Іван так ще може працювати років 10, а то й більше, він навіть взагалі не хоче говорити про те, щоб повертатися додому. Я не хочу такого життя, щоб сидіти вдома і на всьому економити. Для чого такі заробітки? Хіба це так важливо для нашої сім’ї? Мені вже й ті гроші не милі, щиро кажу.
Фото ілюстративне.
