fbpx
Breaking News
Вcі мої суciди та рiдня готyють вареники лuше за цuм рецeптом, на кефірі! Вони повітряні, пухкі не злипaються та не розварюються! Тeпeр це нaйyлюблeніша страва і в нашому домі!
Дoлар знову дuвує укpaїнців: новий курс вaлюти
Ми з Олегом вчилися в одному класі, він був зaкoхaний в мене колись. Я – перша красуня класу, і він – тихий, скpoмний хлопчина. Після школи наші шляхи рoзiйшлися. Через 7 років я зустріла його вперше у нашому дворі, я лeдь не зoмлiла
– Шукай подарунок у лiжкy, – сказала мені бaбyся, я аж пoхoлoла. Я відразу подумала про кoхaнку, прибігла додому, накuнyлаcя на чoлoвiка. Та коли рoзcтeлила наше лiжкo, відразу вcе зрoзyміла
– До сeбе їдьте, Тетяно Вікторівно! Там і кoмандуйте! Володя вiдчув, що в своєму будинку він нe гoсподар, з тещею постійно то лaялися, то миpилися. До осені він сяк-так дотеpпів, а коли врoжай зібpали, огoлосив, що всe, поки він вдома, неxай тeща нoса свого до них не сyне. Або він на рoзлучення пoдає
Без рубрики
Тільки жінки нас роблять поетами…

Сергій поспішав на автобусну станцію. Крижаний, з морозом вітер, що налітав поривами, заповзав за комір куртки і обдавав нестерпним холодом.

– Оце тобі й весна! – майнула думка, і Сергій пришвидшив кроки. На автобусній станції він купив квиток і присів на лаві, бо до відправки автобуса залишалася ще година часу, а тут, у залі, було хоч і холодно, але, принаймні, за вітром, що не переставав скаженіти за вікнами станції.

Його увагу привернула середніх літ жінка, яка підійшла до віконця каси і попросила дати їй квиток до того ж містечка, куди мав їхати він.

Щось знайоме чулося у її голосі, але Сергій ніяк не міг пригадати, де він вже бачив цю жінку. В якусь мить, ніби відчувши на собі його погляд, вона оглянулася і, підійшовши до нього, радісно вигукнула:

– Сергію, ти? Оце так зустріч! Ти майже зовсім не змінився…

Сергій уважно глянув на неї. Минуло стільки літ, коли вони бачилися востаннє… Так, це була вона, та красуня Оля, в яку він колись був шалено закоханий…

– Я радий тебе бачити, Олю, – сказав Сергій схвильовано і відчув, що в горлі щось несподівано запекло і він готовий був розплакатися.

– А ти мене не впізнав, правда? – спитала Оля і пригорнулася до його грудей. – Ох, молодіємо ми, молодіємо! – пожартувала вона. – А пригадуєш, як ти колись писав мені любовні вірші? Ти поетом не став?

– Ні, Олю! Не було тебе, то для кого я мав писати вірші? Тільки жінки нас роблять поетами…

– А я дотепер зберігаю твої вірші, написані в часи нашої молодості. Там стільки душевних поривів, неземної краси, що аж сльози набігають на очі, коли їх читаю не раз на самоті… Я тепер знову тут. Приїхала після довгих поневірянь по світу, щоб знайти тебе. То напиши щось для мене.

– Справді? – спитав зворушено Сергій і в його очах несподівано засвітився той колишній вогник, коли він дивився на Олю. – Я спробую щось написати, – сказав упевнено, – але ти не зникай з мого життя більше.

– Обіцяю віднині бути завжди з тобою, – мовила Оля. – Я стану твоєю Музою і буду надихати тебе на нові, ще не написані вірші…

Ігор ТОПОРОВСЬКИЙ, м. Хоростків.

За матеріалами видання Наш День

Related Post