op

– Мова йде про твого брата, рідного між іншим. Як це ти йому не допоможеш? – каже свекруха моєму чоловікові, коли ми відзначали 40-й день по батьку. Ми

– Не приїдемо ми до вас, сил нема, – сказала сухо мені мама, коли нарешті від мене слухавку взяла. Не говорила вона зі мною більше тижня, і я

– Свята наближаються, мамо, грошей треба. Ти ж допоможеш? – дочка мене набрала кілька днів тому, щоб попросити допомоги. Все б нічого, але місяць тому, коли я сказала

– Мамо, це ж всього навсього квартира, і вона і так пустує, а я – твоя рідна донька, – каже мені Світлана. Я зараз живу в Німеччині, працюю,

– Не можу я приїхати зараз, я ж лише роботу знайшла, – кажу я своєму сину. – Зрештою, Микито, мова йде про твою бабусю, яка тебе практично виростила.

– Ти не можеш отак просто піти. Ми ж одружені, я твій чоловік і ми прожили майже 40 років, – Валерій не міг повірити, що я не жартую,

– Маріє, ви мені кави побільше привезіть, бо ніде нема такої доброї як та ваша італійська, – каже мені по телефону сваха. – І якщо вам буде не

– Як ти могла, мамо? Тепер гості будуть не про весілля говорити, а про тебе, – картає мене моя дочка. – Зачекай, доню, перш, ніж мене засуджувати, давай

– Це рушник мого чоловіка, мамо, ну невже так важко запамʼятати? – дочка це сказала таким тоном, наче я не в рушник руки витерла, а зарплату зятя собі

– Лізо, це якось не дуже справедливо виходить, а як же правило – батьків доглядає той, кому дісталася спадщина? – кажу я своїй сестрі. – Це застаріле твердження,