op
— Віддавай усе, що ми тобі принесли за ці п’ятнадцять років, бо родини вашої більше немає, а речі мають повернутися до господаря, — голосно заявила Галина Петрівна, впевнено
— І коли ти вже плануєш онуків, синку, чи твоя «пані директорка» думає тільки про кар’єру та нові сукні? — голос Галини Петрівни пролунав надто голосно навіть для
— Кажуть, що найрідніші люди ніколи не рахують, скільки ти з’їв за їхнім столом, але моя тітка примудрялася заглядати в кожну банку з варенням ще до того, як
— Якщо ти зараз же не підеш і не заміниш цей хліб, то вечеряти ми будемо сухарями, і винна в цьому будеш тільки ти! — голос Галини Петрівни
— Сама все зруйнувала, а тепер святу з себе вдаєш і сина мого назад просиш?! — зневажливо кинула колишня свекруха, навіть не запросивши жінку до хати. Ці слова
— Ти що, серйозно думаєш, що я повірю в це відрядження на самі свята? — голос дружини тремтів від образи, а погляд буквально пропалював наскрізь. Це був класичний
«Дитинко, запам’ятай мої слова на все життя: від власної долі не втечеш, хоч би як ти намагалася сховатися чи змінити маршрут. А все те, що дійсно твоє, що
«Ти серйозно думаєш, що в моєму віці мені потрібні ці твої панські витребеньки?» — саме з цих слів свекрухи почалися історія, яка ледь не розколола молоду родину, але
— Якщо твій брат із цією своєю компанією негайно не виїде, з цієї квартири піду я! Мар’яна зачинила двері спальні так голосно, що в коридорі, здавалося, аж люстра
— Принеси, будь ласка, серветки з будинку, — гукнув Роман від мангала, перевертаючи шматки м’яса. Його голос, як завжди спокійний і впевнений, зазвичай діяв на мене як найкраще