op
Запах свіжої фарби й нагрітої сонцем соснової дошки ще не вивітрився з кімнат, коли хвіртка глухо стукнула об дерев’яний стовпчик. Марія Василівна саме стояла біля вікна кухні, тримаючи
Лідія сиділа біля вікна, притиснувши до грудей сумку з грубої штучної шкіри. У сумці лежали документи, флакон парфумів з ароматом бергамоту — подарунок синьйори Елеонори на минуле Різдво
— Роззуйтеся на порозі і не грюкайте дверима, бо малий тільки заснув, — сказала мені незнайома молода жінка, витираючи стіл моїм рушником у моїй же власній хаті. Я
— Куди преш?! — гукнула жінка з переднього ряду й показово вчепилася в поручень автобуса двома руками. Люди за її спиною заметушилися. Хтось відвів очі в бік запотілого
— Ти навіщо приїхала на день раніше, ми ж домовлялися на завтра? — замість привітання чи бодай букета квітів почув я від власного чоловіка, коли відчинила двері квартири
— У цій хаті господинею буду я, і все стоятиме так, як я вирішила, — спокійно сказала Надія і забрала з рук свекрухи кавник. Галина Степанівна аж рота
— Чому в нас знову вдома порожньо, наче ми тільки переїхали? Ти ж казала, що ходила на ринок! — А тому, що на ринку за красиві очі сиру
— А куди ти її подінеш, коли народиш? На мій стіл покладеш чи сестрі на спину повісиш? Михайло Іванович гримнув чайником об конфорку так, що стара плита жалібно
